Міністерство освіти і науки України управління освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації відділ освіти молоді та спорту Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області
«Майбутнє країни – очима дитини»
(стаття на морально – етичну тему)
Робота виконана на ІІ етап Всеукраїнського конкурсу учнівської творчості ученицею 11 класу Новомихайлівського навчально – виховного комплексу Чернігівської районної ради Запорізької області
Мосіяш Іриною Володимирівною
Керівник Самойленко вчитель української мови та літератури Новомихайлівського навчального виховного комплексу Чернігівської районної ради Запорізької області
Спеціаліст другої категорії
Іду заквітчаним рідним краєм, а буйний травень справляє своє свято, одягнувши ніжно-смарагдові сукні, весело шепочуть з вітром легкокрилим стрункі тополі. Он калина пишається своєю дивною вродою. Молода й щаслива, йду нашою вулицею, а матуся-верба ласкаво простягає услід свої зелені руки… Але ось мамина вишня в саду зустрічає мене тихою усмішкою і щиро сипле на голову білі пелюстки.
Це моя Україна – рідна священна земля моїх дідів і прадідів. Тут я народилася й виросла, тут уперше побачила сліпучу синь українського неба і золоті розливи пшеничних ланів. Тут я закінчую школу, тут я навчилася розуміти добро і зло. Тут вимовила найперші святі слова: мама, тато, Бог, Україна, хліб, любити, працювати. Коли я думаю про минуле України, бачу чорну, витоптану ордою биту дорогу. Запряжені в турецькі аркани, бредуть у неволю кароокі вродливі дівчата й чорноброві високі хлопці – краса й надія України, її вірні сини і дочки.
Хіба можна забути про звірства кримських ханів і польської шляхти, що хотіли поставити український народ на коліна? Але ми бачимо, як піднімаються мужні, волелюбні люди – козаки, щоб врятувати рідну землю від поневолення і занепаду, від духовного спустошення.
Прикладом служіння рідній землі стали подвиги січових стрільців, для яких девізом були слова М.Вороного: «Серця кров і любов – все тобі віддати в боротьбі». Вони йшли в бій «за рідний край, за нарід свій, за долю України».
Я переконана, що душа письменника ніжна, чутлива. Він не може забути тих, кого катують, над ким знущаються. А тому цілком зрозуміла та величезна роль, яку відігравали й відіграють письменники в боротьбі за незалежність нашої України святої, нездоланної ніким і ніколи.
Тарас Шевченко! Великий Кобзар! Кожен його рядок пройнятий уболіванням за долю рідної землі, прагненням підняти на боротьбу за волю і незалежність одурений, покірний народ.
Шевченкове життя – зразок патріотичного служіння Батьківщині. Його поема «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм… моє дружнєє посланіє» - це твір, що заклав підмурівок національної честі українців, бо втілює минуле, сучасне й майбутнє нації. Ця поема – своєрідна програма національно-культурного, соціального і політичного визволення України. Поет вірить у незнищенність духовного потенціалу України. Наприкінці твору Шевченко закликає українців обійнятися, брататися, щоб ожила справжня, велика і непорушна єдність національної родини, щоб тихий, ясний світ засяяв над Україною.
П.Куліш сказав про Шевченка: «Се вже був не кобзар, а національний пророк». І дійсно, пророче звучать слова поета;
І забудеться самотня
Давняя година.
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечірній
Тихо засіяє…
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!
Ця поема – поетичний заповіт нам, нащадкам.
А Максим Рильський переконує і запевняє нас, що ніякий ворог не осквернить тієї землі, «що освятив Тарас своїми муками – ділами, що окрилив громовозвукими словами».
Шевченківський вогонь любові до України, до свого краю горів і в душі мужнього співця, нашого земляка Володимира Сосюри. Крізь усе своє життя він гордо і нескорено проніс заклик:
Любіть Україну, як сонце любіть…
Його серце було сповнене любов’ю до України:
Не розлюблю тебе ніяк, моя вишнева Україно,
Красуне, страднице моя!
В.Сосюра любив Україну , вірив у неї.
Україна… Вона і в серці Василя Симоненка. Вслухаюсь до мудрих слів поета, які звучать для мене, як порада:
Можна все на світі вибрати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Ми не можемо забути і Берестечка, і заслання Шевченка, і заборону української мови, і розгромлену Коліївщину, і голодомор 1933-го, і розстріляне відродження 20-40-х років, і смерть цвіту нашої інтелігенції в брежнєвських концтаборах, і страшні дзвони Чорнобиля…
Є щасливі країни, яким усміхається доля завжди. Тобі ж, Батьківщино моя, випала гірка чаша труднощів, страждання, випробувань.
За що заслужила ти собі таку долю? Адже історія твоя – це історія кривавої боротьби за тебе ж саму, за те, щоб була ти не чиєюсь наймичкою, а сама собою – чуйною, дбайливою матір’ю для дітей своїх, щедро і тепло пестила їх. Це ж історія боротьби, в якій клали голови кращі уми і таланти.
За які ж провини мусиш ти тепер, матінко рідненька, виборювати свої знамена і пісні?
Ти ж ніколи не була завойовницею, не зазіхала на чужі землі, а лиш боронила свою від напасників.
Україно моя! Ти країна смутку і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше мають її.
Звертаюсь до тебе, Україно моя, і думаю про долю твою стражденну, про минувшину і будні нужденні, про синів і дочок твоїх.
Я вірю, що ми воскреснемо по-справжньому, бо світить нам проротство Тараса Шевченка: «Не вмирає душа наша, не вмирає воля». І буде наша Україна вільною, демократичною, багатою, незалежною, де не буде панів – недолюдків, що «правдою торгують», або зневажають те, за що боролися наші предки – свою національну культуру, мову, звичаї, віру і традиції.
Тому ми повинні любити її «у сні й наяву». Всіх українців об’єднує спільна мета, одне бажання – побудувати Україну, яка підніметься на гідний рівень і явить себе зорею всьому світові. А в неї сили будуть! Вона візьме їх у нас, а ми – з глибокої криниці народних талантів! І братимемо приклад з таких поетів. Як Андрій Малишко, з душі якого вилилися тендітні рядки, що висловлюють найвірнішу синівську любов:
Україно моя… польова моя мрійниця…
Я візьму твого смутку і горя важку половину
У розтерзане, горде, нескорене серце моє!
Ми теж повинні все, все віддати тобі, Україно! Все, навіть наші серця. «Тільки в готовності жити заради Вітчизни виражається любов людини до неї». Так вважав Олесь Гончар, так вважали всі, хто хотів їй щастя, так маємо мислити й ми.
Міністерство освіти і науки України управління освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації відділ освіти молоді та спорту Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області
«В нас єдина мета – Україна свята, нездоланна ніким і ніколи»
(Твір – роздум)
Робота виконана на ІІ етап Всеукраїнського конкурсу учнівської творчості ученицею 9 класу Новомихайлівського навчально – виховного комплексу Чернігівської районної ради Запорізької області
Хомніковою Маргаритою Василівною
Керівник Самойленко вчитель української мови та літератури Новомихайлівського навчального виховного комплексу Чернігівської районної ради Запорізької області
Спеціаліст другої категорії
Дуже важко передбачити майбутнє нашої держави, в першу чергу своє. В своєму віці дуже важко зрозуміти, навіщо нашій державі вступ до Євросоюзу. А найважливіше зараз передбачити те, що буде далі, викласти свої думки в ось цей лист, але кому воно потрібно? Кому потрібна думка шістнадцятирічної дівчинки? Адже, свою думку, я висловлюю сама собі, тільки я її зможу зрозуміти так, як треба. Стороння людина, може в цьому нічого не знайти і знову скаже: «Хто цьому повірить, що це дівча собі думає, такого не може бути, це так – мрії»… Але у відповідь можна сказати: «Ви ще згадаєте мої слова». А слова ось які, ось мої мрії, ось майбутнє нашої країни, моїми очима, очима дитини.
Одного разу в моєму житті стався випадок, коли я думала, що можливо, я не побачу сходу сонця і місячного сяйва. Цей випадок повністю змінив моє життя, ставлення до людей, повністю все змінилось. Зараз я живу в такій країні, де один неправильний крок і все – вороття немає…
Прохолодного осіннього ранку, я поспішала до школи. На вулицях села, у магазині точаться розмови – переважно про політику, про вибори. Намагаюся не слухати, адже на думці – шкільне свято «В наш чудовий час – вічно житиме Тарас», сьогодні виступ нашого класу.
Швидко пролетіли уроки, відбувся й виступ. Я вже вдома, вмикаю телевізор – знову про політику, про «опозицію», про якийсь розподіл України… Слухала виступ Віктора Януковича, Миколи Азарова – їхні аргументи видалися мені переконливими. Ті, хто сьогодні стоять на майдані» - мою думку – люди безвідповідальні. Рішення мають приймати не ті, хто галасує й танцює на майдані, а ті, хто взяв на себе відповідальність за країну. А політики на цьому зароблять свої капітали. Найбільше мене вразили висловлювання лідерів опозиції, що український народ – за європейський вибір. Пробачте, мітингувальники – ще не весь український народ. Прикро, що немає коштів на референдум, думаю, його результати виявили б справжні прагнення народу. Європа сама має безліч проблем і нас туди втягує. Нещодавно до нас приїздила тітка з Литви – ви почули б, як там живе простий народ. Брати – слов’яни завжди простягнуть руху, а Європа м’яко стелить – та жорстко буде спати. Перемикаю на другий канал – і знову політика…
І раптом – слова пісні, якою щоразу розпочинається шкільне фольклорне свято: «Одна калина за вікном, одна родина за столом, і Україна, бо в нас іншої нема»…
Уже не слухаю новини, бо намагаюся осмислити, проаналізувати почуті – слова з пісні та події. Я – маленька часточка народу. Таких, як я, юних, багато. Ми – майбутнє держави. Дивлюся на молодь майдану, на її затятість і жаль мені цих молодих людей. По «Європах» хочуть вільно їздити, а не вистачає розуму збагнути: якщо зупиняться українські підприємства й батьки залишається без роботи, то за які кошти вони їздитимуть? І що там робитимуть: рабами – заробітчанами стануть?
Мимоволі поринаю в минуле, шукаючи на прикладі життєві долі великого поета відповіді на сьогоднішні питання. Адже так часто на уроках літератури чула: «Шевченко, Україна».
Україна… Вона завжди спливала в зболених спогадах Кобзаря, «садком вишневим коло хати», плином сивого Дніпра, високими могилами – курганами в безкрайому степу, піснею старого та химерного Перебенді – кобзаря.
Шевченко вірив, що «на оновленій землі Врага не буде супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люди на землі!»
І Вкраїна стане єдиною, соборною, вільною. Пізнавши 24 серпня 1991 року велике щастя воскресіння України, ми були певні, що здійснився Шевченків заповіт. Але минули роки, і бачимо, що й хата наша ще не зовсім наша, і правди в ній мало, і сила неусвідомлена, і воля роз’єднана…
Мені завжди хочеться, щоб все було чесно і справедливо. Але де ж та чесність і справедливість при нашій державі? При наших людях, їм вже всеодно, вони тільки про себе думають, але є і ми – Діти. Як люди не можуть зрозуміти, що діти – це і є майбутнє? Чому так? Чому? А ось чому, тому що вони втратили повагу до себе, а значить і до інших. Такій дитині, як я, з моїми інтересами, дуже важко жити у цей час. Раніше я думала, що це тільки дорослі можуть бути безсердечними, а виявляється ні, такими можуть бути: діти! І головне їх більшає. Такі діти не можуть сказати від душі – «Дякую», або «Будь ласка», вони тільки вміють грубіянити. І ми всеодно, що буде далі, завтра, після завтра, для них це дурниці. І чому так виходить, що для них все робиш, робиш, показуєш, розповідаєш, як кажуть «подаєш готове на тарілці» і вони ніби погоджуються, у тебе з’являється якась надія, і тут на тобі кидають все в останню мить, а потім ще насмілюються дивитися тобі в очі та ще намагатися з тобою розмовляти! Хіба це життя? Маячня!
Це все говорить про те, що діти вже з народження стають нелюдами, а чому? А тому, що їх такими виховала держава. І тому, я кожного дня думаю і хочу думати, переконую себе в тому, що в мене і в моєї держави буде нормальне стабілізоване майбутнє. Що в мене буде все добре і в моєї країни теж. Але це тільки мрії, а хоча може колись вони і стануть реальністю.
Наше життя це суцільні випробування, складність яких визначити не можливо. Але в дечому, складність залежить від нас самих.
Я хочу побажати нашій державі і нашим людям в першу чергу не будьте лицемірами, будьте самими собою і тоді на вас чекає світле майбутнє!
Ми, молоде покоління, ще скажемо своє слово і зробимо все, щоб люди жили гідно в нашій Україні, щоб ніхто не міг їх роз’єднати, бо велич і могутність держави – у соборності: «Одна калина за вікном, одна родина за столом, і Україна, бо в нас іншої нема»…