21.01.2014 10:06

ЗМІСТ

 

1.     Правила роботи класного керівника з щоденниками учнів.

2.     Посадові обовязки класного керівника.

3.     Методика незакінчених речень Сакса і Сіднея.

4.     Корекція розвитку дітей з вираженими ускладненнями: окремі випадки.

5.     Навчання дитини управління власними емоціями.

6.     Поради щодо встановлення довіри між вихованцем і вихователем.

 

 

 

 

 

 

 

 

Методичні поради класному керівнику. Вони стануть у нагоді кожному хто працює із дітьми та допоможуть краще пізнати своїх вихованців.

 

 

 

 

 

 

 

 

УКЛАДАЧІ: класні керівники Новомихайлівського навачльно-виховного комплексу Чернігівської районної ради Запорізької області, вересень 2012.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Правила роботи класного керівника з щоденниками учнів

1. Щоденник повинен перевірятися класним керівником 1 раз на тиждень.

 

2. Учні повинні чітко знати вимоги, які висуває класний керівник до ведення щоденника.

 

3. Щоденник учня повинен відображати результати його учбових досягнень без акценту на особисті якості учня.

 

4. Щоденник учня повинен відображати активність участі учня в житті класу і результативність його участі в шкільному житті.

 

5. Можна запропонувати класним керівникам ще одну новину, яка допоможе використовувати щоденник в позитивному сенсі. В кінці тижня учні можуть підраховувати і фіксувати кількість позитивних оцінок за минулий тиждень. Це приємно і учням, і не менш приємно батькам заглянути в щоденник учня і побачити досягнення своєї дитини за тиждень.

 

6. Щоденники можна і потрібно використовувати для того, щоб підтримати учня в скрутну для нього хвилину життя, щоб своїм записом щиро відзначити ті успіхи і досягнення, які їм досягнуті.

 

Записи в щоденниках учнів, які робить класний керівник, не повинні бути однотипними і стандартними. Маленькі школярі дуже ревно відносяться до того, що написав вчитель в щоденнику, які слова знайшов для того, щоб відзначити його досягнення, чи повторив ці слова в іншому щоденнику.

 

Кажучи про шкільний щоденник, можна запропонувати декілька цікавих заходів, пов'язаних зі шкільним щоденником. У багатьох сім'ях шкільні щоденники є родинною реліквією. В архівах сімей знаходяться щоденники декількох поколінь. Цікавим може бути класна година «Щоденникові історії», на якій можуть бути запрошені батьки учнів, дідусі і бабусі, які розкажуть про значущість щоденника в шкільному житті в той час, коли вони були дітьми, поділяться цікавими історіями, пов'язаними зі шкільним щоденником.

Цікавим заходом в класі в рамках класної гуморини може стати «Ода щоденнику». Діти придумують афоризми до слова «щоденник», розповідають фантастичні історії про життя щоденника у різних власників, вигадують вірші-присвячення щоденнику, захищають проект «Щоденник ХХІ століття».

 

ПОСАДОВІ ОБОВ'ЯЗКИ КЛАСНОГО КЕРІВНИКА

Організовує:

 • роботу по формуванню колективу класу;

 • створення сприятливих умов для індивідуального розвитку і формування особистості учнів;

 • життя колективу класу відповідно до вікових особливостей та інтересів учнів і вимог суспільства;

 • пропаганду здорового способу життя; проводить фізкультурно-масові, спортивні та інші заходи, які сприяють зміцненню здоров’я учнів у класі;

 • допомогу учням у навчальній діяльності, з’ясовує причини успішності, забезпечує їх усунення;

 • вивчення учнями правил охорони праці, правил вуличного руху, поведінки в побуті, на воді тощо;

 • умови для розвитку обдарованих дітей, вивчає особистість кожного учня в класі, його нахили, інтереси;

 • учнів на проведення робочих загальношкільних лінійок;

 • харчування учнів у шкільній їдальні;

 • чергування учнів класу по школі та у шкільній їдальні згідно графіка;

 • екскурсії до шкільного музею, роботу по збору матеріалів для поповнення експонатами шкільних музеїв.

Сприяє:

 • розвитку в учнів навичок спілкування, допомагає учням вирішувати проблеми, які виникають у спілкуванні з товаришами, вчителями, батьками;

 • здобуттю додаткової освіти учнями через систему гуртків, клубів, секцій, об’єднань, які організовуються в школі, закладах позашкільної освіти за місцем проживання;

 • самовихованню і саморозвитку особистості учня, вносить необхідні корективи в систему його виховання;

 • створенню сприятливих мікро середовища і морально-психологічного клімату для кожного в класі;

 • покращенню умов здійснення навчального процесу, а також доводить до відома завідувача кабінету, дирекції школи інформацію про всі недоліки в забезпеченні освітнього процесу, які знижують працездатність учнів, негативно впливають на їхнє здоров’я.

 • підвищенню своєї професійної кваліфікації;

 • оформленню класного куточка, веденню літопису класу, роботі учнів у шкільній дитячій організації;

Здійснює:

 • інструктаж учнів з безпеки життєдіяльності під час виховних заходів з обов’язковою реєстрацією в класному журналі чи журналі реєстрації інструктажів:

 • відповідальність за життя і здоров’я учнів класу під час заходів які він проводить, а також за дотримання їхніх прав і свобод відповідно до законодавства України.

 • постійний контракт з батьками учнів (особами, які їх замінюють);

 • дотримання правил безпеки життєдіяльності під час здійснення навчального процесу та проведення виховних заходів;

 • оперативне інформування адміністрації школи про кожен нещасний випадок, вживає заходів щодо надання першої долікарської допомоги;

 • планування виховної роботи в класі;

 • ведення у встановленому порядку документацію класу, контролює заповнення учнями щоденників і виставлення в них оцінок, заповнення та контроль ведення вчителями-предметниками класного журналу, систематичне ведення особових справ учнів;

 • періодичне медичне обстеження;

 • дотримання етичних норм поведінки, які відповідають громадському статусу педагога;

 • роботу по профілактиці правопорушень серед учнів класу;

 • роботу по вивченню листка здоров’я кожного учня і оформити відповідну сторінку класного журналу;

 • ведення журналу обліку індивідуальної роботи з учнями, схильними до правопорушень, з учнями з неблагонадійних сімей та з дітьми, що потребують особливої педагогічної уваги;

 • зв’язок з вчителем, що працював з класом у початковій ланці та з вчителями-предметниками з метою з’ясування: ступеня працездатності учня, ступеня пізнавальної діяльності, інтелектуальних можливостей школярів, дітей, що вимагають особливої педагогічної уваги;

 • допомогу вчителям-предметникам в навчанні і вихованні учнів класу;

 • постійний контроль за пропусками занять учнями, облік в шкільних журналах, класних щоденниках, у журналі обліку відвідування школи, активно реагувати на пропуски занять учнями без поважних причин;

 • систематичний конроль за відвідуванням та зовнішнім виглядом учнів;

 • анкетування учнів з метою вивчення їх інтересів, здібностей, побажань.проводити колективні творчі справи (для організації і планування виховної роботи );

 • онайомлення з читацькими формулярами учнів з метою вивчення їх читацьких інтересів;

 • для учнів класу екскурсії, зустрічі з цікавими людьми, свята, конкурси;

 • проведення батьківських зборів, лекторіїв для батьків згідно плану роботи школи;

 • належний санітарний стан класного приміщення та збереження обладнання і меблів.

Бере участь:

 • у роботі педагогічної ради школи;

 • у діяльності методичних об’єднань та інших формах методичної роботи.

Має право на:

 • участь в управлінні школою в порядку, визначеному Статутом школи;

 • захист професійної честі й гідності;

 • ознайомлення зі скаргами та іншими документами, які містять оцінку його роботи, надання відповідних пояснень;

 • захист своїх інтересів самостійно і/чи чи тез представника, в тому числі адвоката, у випадку дисциплінарного чи службового розслідування, пов’язаного з порушенням педагогом норм професійної етики;

 • конфіденційність дисциплінарного (службового) розслідування, за винятком випадків, передбачених законом;

 • вільний вибір і використання методик навчання й виховання, навчальних посібників і матеріалів, підручників;

 • регулярне підвищення своєї кваліфікації;

 • надання учням під час занять і перерв обов’язкових для виконання розпоряджень, які стосуються організації занять і дотримання дисципліни, притягнення учнів до дисциплінарної відповідальності у випадках і в порядку, встановлених Статутом і Правилами внутрішнього розпорядку;

 • проходження атестації на добровільній основі на відповідну кваліфікаційну категорію;

 • внесення пропозицій до адміністрації, педагогічної ради про моральне та матеріальне заохочення учнів та їх соціальний захист;

Забезпечує:

 • своєчасне складання встановленої звітної документації;

 • звязки учнів із іншими закладами позашкільної освіти дітей, іншими організаціями для спільної діяльності з питань розвитку учнів;

 • своєчасне подання директору школи звіту про свою роботу.

Погоджує:

 • свою роботу з директором школи та заступником директора школи з виховної роботи.

 

МЕТОДИКА НЕЗАКІНЧЕНИХ РЕЧЕНЬ САКСА І СІДНЕЯ

 

Інструкція: Прочитайте (прослухайте) ці незакінчені речення і доповніть їх першою думкою, що прийшла у голову. Робіть це швидко. Якщо не зможете закінчити речення, залиште його, займетеся ним пізніше. Будьте правдиві. Це завдання необхідне для тренування Вашої пам’яті, уваги, перевірки здібностей щодо художньої творчості.

 

1. Думаю, що мій батько рідко...

2. Якщо всі проти мене, то...

3. Я завжди хотів...

4. Майбутнє здається мені...

5. Якби я займав керівну посаду...

6. Мої керівники (майстер, викладачі, куратор);

7. Я знаю, що даремно, але боюсь...

8. Думаю, що справжній друг...

9. Коли я був маленьким (ою)...

10. Ідеалом дівчини (юнака) для мене є...

11. Коли я бачу дівчину разом з юнаком...

12. Порівняно із більшістю сімей моя сім’я...

13. Краще всього мені працюється...

14. Моя мати...

15. Зробив би все, щоб забути...

16. Якби мій батько тільки захотів...

17. Я достатньо здатний на те...

18. Я міг би бути дуже щасливим, якби...

19. Якщо хто-небудь працює під моїм керівництвом...

20. Сподіваюсь на...

21. У школі мої вчителі...

22. Більшість моїх товаришів не знають, що я боюсь...

23. Не люблю людей, які...

24. До інституту я...

25. Вважаю, що більшість дівчат, хлопців...

26. Подружнє життя мені здається...

27. Моя сім’я поводиться зі мною як з...

28. Люди, з якими я навчаюсь...

29. Моя мати і я...

30. Моєю найбільшою помилкою було...

31. Я хотів би, щоб мій батько...

32. Моя найбільша слабкість полягає у тому...

33. Моїм потаємними бажанням є...

34. Мої підлеглі...

35. Настане день, коли...

36. Коли до мене наближається мій викладач, то...

37. Хотілося б перестати боятися...

38. Більш за все я люблю людей, які...

39. Якби в мене було нормальне життя...

40. Вважаю, що більшість дівчат (жінок), хлопців (чоловіків).

41. Якби я ще раз став малим...

42. Більшість відомих мені людей...

43. Люблю працювати з людьми, які...

44. Вважаю, що більшість матерів...

45. Коли я був маленьким, то почував себе винним, якщо...

46. Думаю, що мій батько...

47. Коли мене переслідують невдачі, то я...

48. Коли я даю доручення іншим...

49. Найбільше всього у життя я хотів би...

50. Коли я буду старим...

51. Люди, перевагу яких я над собою визнаю...

52. Мої побоювання заставили мене...

53. Коли мене немає, мої друзі...

54. Моїм самим хорошим спогадом дитинства є...

55. Мені дуже не подобається, коли дівчата (жінки), хлопці (чоловіки)...

56. Моє життя...

57. Коли я був малим, моя сім’я...

58. Студенти, які навчаються зі мною...

59. Я люблю свою матір, але...

60. Саме найгірше, що мені довелося зробити, це...

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ

 

1	Ставлення до себе	2, 17, 32, 47
2	Страхи	7, 22, 37, 52
3	Провина	15, 30,45, 60
4	Почуття любові	11, 26, 39, 56
5	Мати	14, 29, 44, 59
6	Батько	1, 16, 31, 46
7	Сім’я	12, 27,42, 57
8	Протилежна стать	10, 25, 40, 55
9	Товариші	8, 23, 38, 53
10	Колеги	12, 28, 43, 58
11	Начальство	6, 21, 36, 51
12	Підлеглі	5, 19, 34, 48
13	Минуле	9, 24, 41, 54
14	Майбутнє	4, 20, 35, 50
15	Мета	3, 18, 33, 49

 

Корекція розвитку дітей з вираженими ускладненнями:

окремі випадки

 

1. Уповільнений темп діяльності учнів із флегматичним темпераментом

 

Уповільнений темп діяльності учня із флегматичним темпераментом, зумовлений інертністю нервово-психічних процесів, слід відрізняти від уповільненої роботи в стані стомлення або ж у зв'язку із слабким опануванням дій, що виконуються. Особливості флегматичного темпераменту мають прояви за будь-яких форм та видів навчальних занять. Діти потребують більше часу й на виконання  завдань пізнавального характеру, і на практичні вправи та на підготовку усної відповіді біля дошки. Показник системності уповільненого темпу діяльності є надійною диференційною ознакою. Додаткові діагностичні дані можуть бути отримані за допомогою Тепінг-тесту та тесту П'єрона.

Практика навчання дітей з уповільненим темпом психічних процесів довела неефективність прямої стимуляції учнів до швидшого виконання завдань. (Про це переконливо та образно писав В. О. Сухомлинський.) Більше того, заклики «працюй швидше» порушують процес внутрішньої регуляції діяльності, заважають дитині думати, її дії стають хаотичними.

Разом з тим було б неправильно, посилаючись на фізіологічну зумовленість особливостей діяльності учня, обмежувати індивідуальний підхід до нього терплячим очікуванням відповіді, зменшенням обсягу знань, урахуванням цього при оцінюванні тощо. Ці педагогічні прийоми повинні включатися в систему корекційних заходів. Суть такої системи визначається необхідністю створити в учня інтенсивне вольове напруження, яке спрямоване на прискорення темпу дій, а також інтенсивно формувати у нього раціональні способи засвоєння знань.

Починати слід із формування установки на прискорення темпу навчальної роботи (утім, як і будь-яких інших дій). Важливо переконати дитину в тому, що вона може, не знижуючи якості, виконувати роботу швидше, - для цього слід старатися напружувати власні фізичні та духовні сили.

Необхідно допомогти учневі визначити резерви прискорення діяльності у її організації. Вони зазвичай стосуються моментів надмірного «розгойдування» й непродуктивних пауз у роботі.

Потрібно стимулювати постійний самоконтроль за темпом роботи з використанням виявлених організаційних резервів. Як опору можна використовувати набір піскових годинників, які розраховані на різні проміжки часу.

Продуктивними передумовами прискорення темпу діяльності є опанування дитиною раціональних способів осмислення, запам'ятовування і відтворення навчального матеріалу, раціональної техніки читання та письмового оформлення завдань.

Певні резерви містить темп перебігу нервових процесів. їх використання зазвичай здійснюється непрямими шляхами. Уповільненість може бути до певної міри подолана за рахунок інтенсивної активізації рухової сфери. Істотну роль тут відіграє залучення учня-флегматика до рухових ігор. Важливо, щоб ігри створювали в учасників емоційне піднесення та інтенсивне вольове напруження. Цьому сприяють елементи змагання в іграх, а головне - дружній дух та веселий запал.

Корисно з корекційною метою використовувати відому в психології тенденцію піддаватися збуджувальному впливу швидких партнерів або ж просто осіб, які працюють поруч. В організації шкільного життя є багато ситуацій, де темп учня-флегматика «підживлювався» б через цей канал впливу. Наприклад, навчальна або ігрова діяльність парами чи малими групами. Особливо ефективним може виявитися сусідство (робота в парі) уповільненої дитини з учнем, що вирізняється гіперактивною поведінкою, — у цьому разі позитивний вплив буде двобічним. З переліченого видно, що основними у корекції діяльності учнів з уповільненим темпом психічних процесів є педагогічні методи та прийоми.

Участь психолога потрібна для вирішення таких завдань:

·         виявлення причин особливостей темпу діяльності учня;

·         забезпечення цілісного підходу в діагностиці й корекційно-розвивальній роботі з даною категорією дітей.

 

Психолог:

·         інформує педагогів та батьків про індивідуально-психологічні особливості учня, розкриваючи природу уповільненого темпу його дій;

·         розповідає вчителям та батькам про основні принципи, конкретні техніки та прийоми в роботі з дитиною;

·         постійно тримає в полі своєї уваги хід розвитку учня і в разі потреби проводить з ним індивідуальну роботу або залучає його до групових занять.

Найактуальніші моменти: допомогти дитині усвідомити власні особливості, сильні і слабкі сторони темпераменту; сформувати в дитини уявлення про практично необмежені можливості продуктивності її пізнавальної діяльності; допомогти виявити резерви прискорення навчальної роботи, які має дитина, та сформувати установку на їх використання; якщо потрібно, залучити дитину до програм тренінгу раціональних способів пізнавальної діяльності.

 

2. Сором'язливість

 

Сором'язливість - одна з найпоширеніших проблем розвитку молодших школярів. Ця особливість є серйозною перешкодою адаптації дитини до школи, знижує рівень комфортності її розумової діяльності в навчальному спілкуванні, обмежує можливості для збагачення комунікативного досвіду.

Сором'язливість легко виявляється в ситуації спілкування дитини з однолітками, педагогами та малознайомими людьми. Сором'язлива дитина не тільки не виявляє ініціативи в спілкуванні, але й намагається не привертати до себе уваги взагалі. Якщо ухилитися не вдалося - «щулиться», ніяково посміхається, і, як правило, повертається до співрозмовника боком.

Оцінюючи результати спостережень, важливо коректно виокремити подібні зовнішні прояви замкнутих дітей. У замкнутої дитини вони відображують обмежену потребу в контактах з оточенням. Відповідно така дитина прагне відмежувати внутрішній простір своєї особистості від зовнішнього втручання. На відміну від сором'язливих дітей, на їхніх обличчях замість зніяковілої посмішки можна побачити маску напруження.

Надійні й більш конкретні діагностичні дані можна отримати за допомогою рисункових тестів.

В основі сором'язливості - своєрідність ставлення дитини до себе й до решти людей, насамперед до дорослих, недовіра до їхньої доброзичливості.

Прийоми позитивного зворотного зв'язку: позитивні оцінки за виконання учнем навчальних завдань, у які включений елемент загальної оцінки («Як я й очікувала, ...», «... тому я думаю, що тобі під силу більш складне завдання»). Органічне включення у контекст навчального спілкування із сором'язливим учнем зауважень, що виявляють оптимістичні очікування, віра в його успіх.

Розвиток здатності більше довіряти власному самосприйняттю при самооцінці

Аналіз реальних ситуацій та настанови, в яких закладена ідея, що при зовнішній оцінці можуть бути не враховані якісь важливі, але не відомі іншій людині умови. Тому зовнішня оцінка не завжди адекватна. (Приклади: ситуація, коли вчитель не знає, скільки насправді зусиль доклав учень на виконання домашнього завдання; відповідь учня на уроці була перервана через брак часу й основні знання учень не продемонстрував). При власній оцінці такі обставини враховуються значно більше.

Використання елементів казкотерапії, художніх творів із яскраво вимальованими обставинами та явним вирішенням проблем оцінювання.

Навчання комунікативних навичок та збагачення досвіду спілкування

Рольові ігри, що включають ситуацію, яка провокує дитину на спілкування. Гра містить підказки потрібних комунікативних прийомів. (Наприклад, гра «Зіпсований телефон». Завдання: передати ланцюжком інформацію, трохи змінивши її. Відомі номер телефону й коло учасників гри. Пропонується приблизна схема розмови: привітатися - назвати себе - з'ясувати ім'я співрозмовника - сказати про наміри - транслювати інформацію - уточнити, чи зрозумів співбесідник. Фінал гри - зустріч, під час якої учасники порівнюють вихідну та кінцеву інформацію, простежують етапи внесення змін до неї).

Аналіз та програвання конфліктних ситуацій. (Можливі теми: «Не беруть до гри», «Посварилися - помирилися».)

Використання дитячих розповідей, де від першої особи описуються різні переваги, важливі для того, аби сподобатися одноліткам, які сприяють зміцненню впевненості, що кожен має реальну можливість бути ними прийнятим.

Головна ідея, яку психолог має донести до батьків сором'язливої дитини та педагогів, полягає в необхідності створити ситуацію, яка підтримує у дитині почуття захищеності, належності сім'ї, школі, класу, відчуття опори. Фон спілкування з дитиною повинен бути спокійним і доброзичливим. Від дорослих вимагається терплячість й тактовність.

Необхідно звести до мінімуму критику та негативні оцінки поведінки дитини, а щодо її особистості подібні оцінки взагалі неприпустимі. Аналізуючи проблеми, які виникли у дитини, можна використовувати алгоритм: вислухати дитину або спробувати визначити проблему, якщо дитина не розказує про неї прямо - відокремити зміст проблеми від ставлення дитини до неї - знайти позитив у поведінці дитини або в її позиції щодо цієї проблеми - сказати про своє розуміння проблеми, у будь-якому разі слід починати зі слів «Все одно ти молодець, тому що ...» Необхідно розвивати у дитини ініціативність та самостійність.

У побуті слід постійно стимулювати (але не примушувати) дитину до різнобічного спілкування. На перших порах дієвою підтримкою є присутність та участь знайомого дорослого.

У класі слід дотримуватися поступовості переходу від відповіді дитини «з місця» до відповіді біля дошки, не варто наполягати на голосній відповіді. При оцінюванні перед класом говорити не про те, де відповідь має недоліки, а підкреслювати досягнення.

 

3. Брехливість

 

Деякі діти вдаються до обману рідко, інші роблять це частіше. Дорослі сприймають це зазвичай доволі поблажливо. Між іншим, це явище має пряме відношення до інтенсивного формування у молодшому шкільному віці моральних цінностей. Тому брехливість дітей потребує певних корекційних заходів.

Основні мотиви і причини брехливості у молодшому шкільному віці:

·         невпевненість у собі, потреба привернути до себе увагу, прагнення підвищити власну вагомість серед однолітків;

·         неправда як засіб уникнути неприємностей. У цих випадках рушійною си лою, яка штовхає дитину на обман, є страх. Страх втратити любов батьків, їхню прихильність, страх бути покараним, страх виявити власну невідповідність вимогам учителя (не готовий до уроку, спізнився, не повідомив батькам інформацію, що була до них спрямована й могла стати причиною неприємних для учня наслідків тощо);

·         приклад авторитетних для дитини дорослих (частіше й насамперед батьків). Якщо дитина часто стає свідком неправди дорослих, вона починає сприй мати її як норму;

·         наслідування однолітків. «Заразними» виявляються ситуації, коли відомий дитині обман допомагає однолітку досягнути бажаного.

Корекційна робота з дітьми, яких неодноразово «ловили» на неправді, починається з виявлення її мотивів та причин.

Джерела інформації - бесіди з батьками та вчителями. Використовуються діагностичні дані Карти класу та результати бесіди з дитиною, що має спеціальну спрямованість, при цьому використовуються проективні методики.

Аналізуючи ситуацію, важливо звернути увагу на такі обставини:

·         як часто дитина вдається до обману;

·         у яких ситуаціях це відбувається найчастіше;

·         у чому саме зазвичай полягає обман;

·         реальні можливості та здібності дитини;

·         особливості взаємин у сім'ї, особливості особистостей батьків;

·         оцінка дитини щодо взаємин з учителем та міра справедливості вимог до неї;

·         чи задоволена дитина взаєминами із однокласниками;

·         наскільки часто у цьому класі учні вдаються до обману;

·         особливості педагогічного стилю керівництва життям класу.

Основою корекційно-виховного впливу є спрямованість на формування у дитини позитивних цінностей. Досягненню цієї мети сприяють такі умови:

а) роботу слід починати з індивідуальної бесіди, під час якої психолог доводить до свідомості дитини справедливість понять: «Неправда породжує неправду», «Таємне врешті-решт стає явним», «Обманювати соромно», «Брехунів не люблять» тощо;

б) дитина не має відчувати постійної недовіри до того, що вона говорить. Не кожен сумнів у правдивій заяві слід виявляти, а обговорювати його при пустимо тільки під час індивідуальної бесіди. Виховний сенс такої бесіди полягає в тому, щоб допомогти дитині побачити можливий вихід із неприємної ситуації «моральним» способом;

в) важливо включати у спілкування з дитиною похвалу, в першу чергу її вольових проявів. Не слід віддаляти той момент, коли дитина у середовищі однолітків почує від авторитетного дорослого, що всі бачать позитивні зміни в її поведінці.

За спільних зусиль школи і батьків психолог «веде головну партію» у формуванні єдиних вимог до корекційних впливів, допомагає вчителеві та батькам вирішувати проблеми. Взаємодія з дитиною відбувається через індивідуальні консультації та участь дитини у групових (або фронтальних) психологічних заняттях.

 

4. Крадіжки

 

Випадки, коли діти беруть чужу річ, «не спитавши дозволу», в початкових класах непоодинокі. Як правило, це безвідповідальні вчинки, пов'язані з низьким рівнем культури ставлення до цінностей іншої людини, імпульсивністю та нерозвиненістю прогностичної функції у молодших школярів («Адже я сказав тобі, що візьму. Ти, мабуть, не чув», «Та не брав я, я просто хотів показати хлопцям» і т. п.).

Проте доволі часто рішення взяти чужу річ є свідомим. Серед мотивів, що штовхають молодших школярів на крадіжку, найбільш поширеними є:

·         бажання заволодіти річчю;

·         бажання привернути до себе увагу однолітків як до власника якогось предмета або речі;

·         бажання помститися комусь.

У першому випадку рішення взяти чужу річ живиться почуттям «Мені нема на кого розраховувати, окрім себе самого, ніхто не подарує мені таке». Іноді воно набуває відтінку прагнення встановити справедливість: «візьму, він не збідніє».

Другий мотив крадіжок серед молодших школярів відображає прагнення підвищити власну значущість в очах однолітків. Красива дорога річ (мобільний телефон, плеєр тощо) або звичайна річ, приваблива тим, що пов'язана у свідомості дитини із престижними якостями її володаря, спонукують до установки: «Слід тільки отримати цю річ будь-якою ціною, і тоді я стану таким самим, як і він».

До основних індивідуально-психологічних характеристик належать:

·         дисгармонія загальної самооцінки: за високої самооцінки дитина має сум ніви в позитивному ставленні до себе оточення, особливо малознайомих;

·         уміння правильно оцінювати власні дії співіснує із острахом публічно ви знати не тільки власні невдачі, але й успіхи;

·         при доброзичливому ставленні до інших людей та бажанні спілкуватися з ними дитина намагається відмежуватися від контактів у тих ситуаціях, які сприймаються нею як особливо напружені;

·         високий ступінь рефлексивності, фіксованість у будь-яких типах взаємин на власній особистості. Гостра чутливість до негативної оцінки;

·         невміння ініціювати спілкування;

·         недостатній рівень саморегуляції мовлення в діалозі та публічному виступі.

Психологічна допомога включає навчання дитини управління власними емоціями, «підтягування» оцінки, яку очікує дитина з боку інших, до самооцінки, розвиток здатності більше довіряти власному самосприйняттю при самооцінці, навчання комунікативних навичок та збагачення досвіду спілкування. У роботі за кожним напрямком використовуються відповідні методи та прийоми.

 

Навчання дитини управління власними емоціями

1. Релаксаційні техніки: візуальні образи, м'язова релаксація, вільні рухи під музику.

2. Програвання діалогів, у яких сором'язлива дитина спілкується з казковим героєм, з мамою, молодшим братом (сестрою), старшим братом (сестрою), знайо мим однолітком, однокласником, знайомим дорослим, вчителем, а потім - за ви бором з будь-якою іншою людиною або казковим персонажем. Діалог проводять, спираючись на певний текст або ж на основі імпровізації. На будь-якому етапі роботи кожний співрозмовник може використовувати маску.

3. Відпрацювання терапевтичних формул на кшталт «Я впевнений, що ця людина (учитель, однокласник) помічає мої успіхи (радіє моїм успіхам)»; «Посміхнуся й у вчителя (сусіда, однокласника) підніметься настрій. З радісною

людиною легко спілкуватися».

4. Настанова-застереження від недоречної самокритики: коли щось робиш, головне зібрати волю в кулак. Переживання можуть завадити справі.

«Підтягування» оцінки, яку очікує дитина від інших, до самооцінки

Ігрові вправи, де дитина може дізнатися, як оцінюються її дії стороннім спостерігачем, почути негативні та позитивні відгуки.

Завдання на аналізування потрійної оцінки (самооцінки, оцінки вчителя, оцінки однокласника) ігрового або навчального завдання, виконаного дитиною. Розглядаються варіанти збігів та відмінностей в оцінках. Корекційна ідея включає два моменти. Необхідно переконати сором'язливу дитину, що певна різниця в оцінках- звичайне явище. Важливо показати, що дії дитини оцінюються однією й тією самою людиною по-різному, а це свідчить про відсутність негативної тен денції оцінювання, чого, можливо, дитина боїться.

Бажання помститися комусь має прояв зазвичай у тому, щоб нашкодити (тобто вкрасти у того, хто образив, або завдати шкоди престижу володаря речі).

Практика підтверджує, що стимулятором крадіжок часто є низький матеріальний статок сім'ї. Але нерідко крадуть і діти з сімей із високим статком. (При цьому мотиви їхніх крадіжок не обмежуються тільки прагненням комусь помститися.) У цьому немає парадоксу. Суть питання в тому, що злодійство має в своїй основі порушення особистості та деформовані міжособистісні взаємини, насамперед сімейні. Причина прихована у якості виховання, а це, як відомо, далеко не завжди пов'язане із матеріальним статком.

Типові помилки сімейного виховання, які «працюють» на формування у дитини установок на крадіжку

·         відсутність послідовності у вихованні, коли в одній ситуації дитину можуть покарати, а в іншій - «заплющити очі» на такий самий вчинок, і з погрози не випливає покарання;

·         неузгодженість вимог дорослих;

·         «подвійна мораль», коли слова дорослих не відповідають їхнім діям;

·         вседозволеність, яка може бути наслідком бездоглядності, підміни спіл кування матеріальним забезпеченням, виховання в стилі «кумир сім'ї»;

·         тотальний контроль за поведінкою та діями дитини.

Незважаючи на те, що начебто ці батьківські помилки полярні, вони усі позбавляють дитину можливості формуватися повноцінною особистістю, яка дотримується в своїх діях норм моралі.

Корекційно-виховна робота повинна будуватися з урахуванням соціальної зумовленості злодійства.

Одним із перших кроків психолога на шляху надання допомоги дитині, яку «піймали» на злодійстві, має стати виявлення причин та мотивів вчинку.

Зазвичай виникає потреба працювати не тільки з дитиною, а й з її батьками та вчителями. Дорослим слід розкрити основну причину злодійства дитини, пояснити її особливості й надати рекомендації щодо зміни ситуації.

Психолог повинен бути готовий до зазвичай неадекватної першої реакції батьків. Можливі відкидання факту крадіжки і звинувачення в несправедливості до дитини або заява про бажання вдатися щодо неї до кардинальних заходів (побити, відправити до виправного закладу). Доводиться докладати спеціальних зусиль для того, щоб перевести бесіду в ділове русло.

У роботі з учителем та батьками психолог вирішує такі завдання:

·         по-перше, він повинен прагнути налаштувати їх на зміну стилю спілкування з дитиною, порадити необхідну літературу;

·         по-друге, слід їх навчити адекватному реагуванню на факт крадіжки.

Щодо цього можуть бути корисними такі поради.

Починаючи розмову, треба чітко й переконливо висловити негативну оцінку щодо дій дитини із конкретною забороною на злодійство. Необхідно втягнути дитину в обговорення ситуації, - привернути увагу до переживань людини, яка втратила свою річ, поставити себе на її місце, обговорити можливі варіанти вчинку, розглянути можливі інші шляхи задоволення власного бажання володіти цією річчю або ж виявити свій гнів. Важливий момент - постаратися переконати дитину, що бажанню слід уміти протиставити вольове зусилля і відмовитися від можливого задоволення.

У корекційному вихованні слід керуватися правилами:

·         весь спосіб життя та ідеологія взаємин у сім'ї і школі повинні нести в собі повагу до власних обмежень та цінностей іншої людини. Шанобливе ставлення до власності, у тому числі дитячої, має проявлятися на ділі;

·         злодійство як негативний вчинок має спеціально обговорюватися з дітьми. Дитина має засвоїти, що злодійство у будь-якому прояві (з будь-якою метою) засуджується навколишніми, у тому числі й однолітками. Формула «красти не можна, злодійство - це погано» повинна бути добре зрозуміла й прийнята дитиною;

·         установку «взяти чуже можна тільки з дозволу господаря» слід закріпити через систему вправ. У проблемних ситуаціях повинні бути сформовані точні орієнтири у дітей, коли взяти щось потребує дозволу іншої людини, навіть коли він не обов'язковий і не потрібний. Спеціальну увагу слід при ділити формуванню вміння просити дозволу та введення його у пове- дінковий «репертуар» дитини;

·         порушення принципу поваги до власності потребує активної, тактовної організованої дії. «Взяте без дозволу» має бути повернутим, а той, хто взяв, має «отримати урок». При цьому не слід влаштовувати публічне обговорення. Бесіда за фактом крадіжки має відбуватися сам на сам або ж у присутності лише близьких дорослих. Повернути річ можна, дозволивши дитині «зберегти гідність»;

·         дуже важливо, щоб ставлення до вчинку не переносилося на особистість дитини й містило впевненість у випадковості вчинку. Інакше ми позбав ляємо дитину права на помилку, а це проти природи, адже розвиток без помилок неможливий.

У системі корекційно-виховної роботи з дітьми, яких «піймали» на злодійстві, психолог є особою, яка координує взаємодію школи та батьків. Саме він визначає мотиви й причини вчинку дитини, обирає способи виховних впливів, вирішує проблеми, що виникають в учня. Робота з дитиною проводиться через систему індивідуальних зустрічей та (або) шляхом її включення в групові психологічні заняття.

Якщо й після проведеної роботи дитина продовжує безпричинно й постійно красти, то слід звернутися до психоневролога.

5. Діти-ізгої

Практично у кожному класі є знедолені діти. Декого з них однокласники просто ігнорують, пасивно не люблять, інших - не люблять активно, і тоді вони стають об'єктами глузувань та цькування.

М. М. Кравцова виокремлює чотири типи невизнання:

1.      цькування (не дають проходу, обзивають, б'ють, маючи якусь мету: помсту, розвагу тощо);

2.      активне неприйняття (виникає як реакція на ініціативу, що походить від жертви; дитині дають зрозуміти, що вона ніхто, що її думка нічого не варта, роблять її «цапом-відбувайлом»);

3.      пасивне неприйняття (виникає тільки в певних ситуаціях - коли необхідно вибрати когось у команду, взяти в гру, сісти за парту, діти відмовляються: «З ним не буду!»);

4.      ігнорування (просто не звертають уваги, не звертаються, нічого не мають проти, але й не цікавляться).

В усіх випадках невизнання проблеми приховані як у колективі, так і в особливостях особистості та поведінки самої жертви.

Найчастіше діти, яких не визнають, мають явні проблеми. Наприклад, незвичайна зовнішність, енурез, неохайний одяг. Що стосується психологічних особливостей жертви, то за доволі широкого їх розмаїття можна виокремити такі: діти мають занадто високу або занадто низьку самооцінку, як правило, не довіряють ні однокласникам, ні вчителям, очікують від них підступу, підкреслюють своє неприйняття школи, не беруть на себе, хоча б якоюсь мірою, відповідальність за те, що відбувається, нерідко висловлюють агресивність, спрямовану на навколишніх. Вони не вміють адекватно реагувати на неприємності у взаєминах і не намагаються знайти вихід із ситуації, що їх пригнічує.

Типи дітей, яких не визнають і які найчастіше піддаються нападкам

·         «улюбленець» - дитина, яку виділяє учитель;

·         «причепа» - дитина, яка гостро відчуває незахищеність, буквально «висне» на людях;

·         «блазень» і «цап-відбувайло» - дитина, що зневірилася привернути до себе увагу, обирає тактику «блазня», даючи тим самим привід для по стійних звинувачень;

·         діти, на яких не звертають увагу, - одинаки, озлоблені, поводять себе так, начебто мстять оточенню за власні невдачі, непопулярні — не можуть звернути на себе увагу через сором'язливість;

·         «ябеди» та деякі інші.

Змінити ситуацію в класі та навчити дітей нормальних форм взаємодії можна тільки спільними зусиллями учителів та батьків за допомогою психолога.

Роль учителів. Ніколи не протиставляти дитину колективові; припиняти будь-які зневажливі зауваження на адресу однокласників; непопулярній дитині варто допомогти показати себе у вигідному світлі; слід уникати обговорення та оцінювання особистісних якостей дитини перед класом, але корисно обговорювати негативні прояви абстрактної дитини на прикладах з життя та літератури; намагатися уникати ситуацій, коли частина дітей може виявитися незатребуваними або невизнаними класом.

Поради батькам дитини, яку не визнають. Коли дитина вступає до школи або переходить у новий клас, слід попередити учителя про проблеми дитини (заїкання, тики, підвищену сором'язливість тощо); слід забезпечити дитині все те, що дозволить їй відповідати загальним шкільним вимогам; показати конкретні прийоми, що дозволяють дитині змінити тактику поведінки при проявах до неї агресії; слід сприяти спілкуванню з однокласниками поза школою, участі в класних заходах. Конфліктна ситуація вимагає виважених дій. Дитині слід надати можливість пережити всі стадії конфлікту - це буде працювати на вміння самостійно вирішувати багато проблем у взаєминах. Не менш важливо не пропустити ситуацію, де дитина справді потребує підтримки. Слід серйозно обговорити конфлікт з учителем та батьками призвідників цькування, аж до участі директора школи. Якщо цькування дитини однолітками стає систематичним, потрібні рішучі заходи. Іноді, щоб допомогти дитині пережити психічну травму, її варто перевести в інший клас. Але головне - допомогти подолати причини, через які сталося неприйняття дитини однокласниками, навчити дитину взаємодіяти з однолітками та формувати довіру до них.

Допомога психолога. Якщо психолог працює в системі, що описується у цьому посібнику, неприйняття дитини може бути попереджене у багатьох випадках. Якщо ж факт уже має місце, - необхідна негайна реакція. Психолог повинен допомогти учителям організувати роботу з дітьми та батьками в потрібному напрямку. Важливо, щоб неприйняття дитини розглядалося як спільна проблема усього класу, для подолання якої до роботи слід залучити дитину, яку не приймають, ініціаторів цькування або активного неприйняття однокласника, дітей, що підтримують цькування, і батьків усіх учнів, які так чи інакше залучені до конфлікту.

Починати роботу слід з ретельного аналізу ситуації. Важливим моментом при вирішенні цього завдання є діагностика особистісних особливостей дітей і насамперед: виявлення показників реальної та бажаної самооцінки, оцінки, що очікується від однолітків, учителя, батьків; ставлення до однолітків, інтереси, мрії, наявність страхів; реакція на невдачі та успіхи.

Батькам ініціаторів важливо дати зрозуміти, що поведінка їхніх дітей багато в чому свідчить про наявність у них власних внутрішніх проблем (демонстративність, агресивність, невміння співчувати навколишнім тощо). Є над чим попрацювати й батькам тих дітей, що підтримують ініціаторів. Такі діти зазвичай не самостійні, не схильні визнавати свою відповідальність за те, що відбувається, не впевнені в собі, не схильні замислюватися над наслідками своєї поведінки.

Робота з дитиною, яку не визнають, включає індивідуальні зустрічі, відпрацювання прийомів «протистояння» у міні-групах дітей з подібними проблемами та навчання взаємодії в групі однолітків Індивідуальна зустріч цінна не тільки тим, що надає можливість психолога краще зрозуміти причини конфлікту. В ході її слід дати відчути дитині, яку не приймають у класі, що вона не сама, що у неї є опора, що ситуація може мати позитивне вирішення. Групова робота може мати варіанти, наприклад коли необхідні вміння відпрацьовуються у рамках тренінгу більш широкої спрямованості. Основний корекційний вплив несуть вправи: на спільну діяльність, на довільність, на уміння бачити переживання іншого, на самооцінювання та бачення себе з боку, на пошук виходу з конфліктних ситуацій.

 

6. Дитина-шульга

Використання у різних видах діяльності лівої та правої руки є відображенням розумової організації психічної діяльності людини, її природною особливістю. Тому питання переучування ліворукої людини вирішуються, тільки якщо виникла нагальна потреба і тільки за участю спеціалістів. Переучування лівш у молодшому шкільному віці зазвичай не має підстав і викликає непередбачувані наслідки, які можуть проявитися не одразу, а за кілька років.

Загальний підхід до оцінювання особливостей і проектування розвитку ліворукого молодшого школяра має будуватися на розумінні певної своєрідності його психічного статусу: для ліворуких дітей характерні спотворення, своєрідні затримки й диспропорції формування різних психічних функцій - мовлення (усного та письмового), читання, рахунку, конструктивних процесів, емоцій. Вони є «групою ризику» в плані виникнення заїкання і проявів недостатності у афективно-вольовій сфері. Водночас серед дорослих лівш багато творчих особистостей, відомих спортсменів, талановитих математиків. Із набуттям досвіду пізнання навколишнього світу ліворукі краще за праворуких пристосовані до ситуацій, які потребують максимуму інтуїції та винахідливості. Таким чином, лівші розвиваються не краще й не гірше за праворуких, а особливим чином, і завдання вчителя та психолога полягає в тому, щоб створити адекватні умови для успішної адаптації дитини-шульги до школи. Молодші школярі-шульги потребують ретельного психологічного супроводу, який полягає у професійному контролі за структурами їхньої психіки, що нетипово розвиваються.

На жаль, ліворукі діти, їхні батьки й педагоги часто виявляються безпорадними перед проблемою шкільної дезадаптації. У наш час індивідуальний підхід до дитини-шульги в школі будується винятково з урахуванням несформованості просторових уявлень, які пов'язуються з труднощами засвоєння читання й письма. Учителі, стурбовані підбором зручного для учня місця за партою, намагаються допомогти дитині знайти зручне положення при виконанні письмових робіт, поблажливо ставляться до якості графічних навичок. (При традиційному розміщенні парт у класі найзручнішим для ліворукої дитини є місце біля вікна, зліва за партою. На цьому місці достатнє освітлення, дитина не заважає сусідові, який працює правою рукою, і дошка висить праворуч - в актуальному для шульги просторі). У цілому правильне вирішення організаційних питань і орієнтація на подолання труднощів просторової орієнтації літер і цифр, не охоплює усе коло проблем адаптації шульги до школи. І це закономірно, оскільки ліворукість передбачає своєрідний перебіг психічного розвитку дитини.

Одна з особливостей ліворуких дітей полягає в тому, що їм нелегко дається все, що вимагає швидкого «переключення» з одного процесу на інший. Зовні це має прояв у характерних «застряганнях» на початку будь-якого виду діяльності, в тому числі й мовленнєвого висловлювання; в постійних пошуках слів у спонтанному мовленні. їхнє мовлення, як правило, недостатньо розгорнуте, уповільнене, надто лаконічне, іноді має місце аграматизм. Водночас дитина достатньо адекватно його (мовлення) оцінює, практично завжди розуміє, що говорить неправильно, і прагне виправити помилки.

В основі корекції перебігу діяльності лежить вироблення цілісної рухової мелодії, яка включає можливість виконання сполучених дій. З цією метою використовуються вправи, що передбачають розгортання діяльності дитини в часі та просторі, програмування, цілепокладання і контроль за власними діями. Серед них фізичні вправи й рухливі ігри, малювання, а також мовленнєві вправи - мовлення й слухання.

Проведення цих вправ в основному покладається на батьків. Батьків варто ознайомити з прийомами, які для таких випадків рекомендує А. В. Семенович.

Ранковою гімнастикою може бути для дитини комплекс вправ, який бажано виконувати регулярно. Починати ранкові вправи найкраще з дихальних вправ, які виконують, лежачи на спині. Недовільне послідовне чергування вдиху з видихом характеризує дихальний об'єм легень без включення їх резервних можливостей. Перехід до довільного дихання з усвідомленим контролем за м'язами живота дає змогу розширити адаптивні механізми цілісної поведінки дитини.

Універсальним прийомом є чотирифазні дихальні вправи, які містять рівні за часом етапи «вдих - затримка - видих - затримка». Спочатку кожна з цих фаз може складати 2-3 с з поступовим збільшенням цього часового інтервалу до 7 с. Складнішим, але більш дієвим є навчання дитини правильного діафрагмального дихання. При цьому на першому етапі такого навчання під час вдиху живіт глибоко втягується, а під час видиху максимально надувається.

У комплексі з дихальними вправами корисно виконувати окорухову гімнастику. Попросити дитину простежити очима, не повертаючи голови, за яскравою іграшкою невеличкого розміру, рухаючи предмет праворуч, ліворуч, угору, вниз, до перенісся, по колу, по контуру вісімки, будь-якого синусоїдального орнаменту тощо.

Після того як вправи опановано, можна спробувати поєднати їх із рухами язика. Спочатку очі та язик спрямовуються за предметом в один бік, а потім очі стежать за предметом, а язик повертається в протилежний бік. При цьому слід звернути особливу увагу на те, що рухи очей і язика повинні бути одночасними, а не послідовними. Нехай дитина поповзає на животі, спині, ліктях, колінах.

Досвід показує, що виконання наведених вище вправ сприяє підвищенню здібностей дитини, поліпшуючи її показники в навчанні та поведінці у цілому Повісьте на стіну чи дошку великий аркуш паперу. Дайте дитині крейду (олівець, фломастер) - нехай накреслить спочатку вертикальні (горизонтальні, нахилені) лінії однакової довжини, потім поступово збільшує або зменшує амплітуду рухів. На першому етапі вона має виконувати ці вправи кожною рукою окремо, а потім обома руками одночасно. При цьому спочатку ці рухи двома руками будуть спрямовані в один бік, а потім стануть сходитися і розходитися. Те саме слід зробити і для циклічних, кругових, синусоїдальних рухів, малювання овалів, вісімок тощо. Корисно намалювати правою й лівою руками одночасно будь-яке симетричне відносно вертикалі зображення.

Попросіть дитину заплющити очі й обмацати одною рукою якийсь предмет (кубик, кульку, ключ, зірочку тощо). Потім, не відриваючи очей, знайти цей предмет поміж 5-7 інших, аналогічних - спочатку тією ж самою рукою, а потім іншою (усе всліпу). Те саме можна зробити з квадратиками картону, на які наклеєно вату, наждак, оксамит тощо, при цьому неодмінно слід виконувати всі ці дії і справа наліво, і зліва направо. Пограйтеся так із вирізаними з наждачного або оксамитового паперу літерами й цифрами.

Безцінні в цьому сенсі заняття гімнастикою у-шу, ритмікою й танцями, музикою, плаванням, їзда на велосипеді або гра в теніс.

Постарайтеся захопити дитину малюванням нескладних орнаментів (складанням візерунків із мозаїки) із малюнком, що повторюється. Поступово підводьте її до рівня, коли вона буде спроможною виконувати ці завдання не за фрагментами -риска за рискою, а плавно, дотримуючись рухової мелодії. Нагадаємо, що рухи -рухова мелодія, точність і влучність - запорука багатьох подальших досягнень дитини. Тому для маленького шульги стануть у пригоді заняття макраме, нанизування намистинок і бісеру, ліплення, розмальовування дрібних зображень.

Навчіться разом з дитиною чітко вимовляти складні слова й скоромовки. Важливо, щоб вона якомога більше чула красиве, правильне мовлення. Можна використовувати записи акторів, які читають художні твори, з одночасним простежуванням цього твору за друкованим текстом.

Попросіть дитину повторити складне (словникове) слово по звуках, дивлячись на себе у дзеркало, а потім вписати його в заздалегідь підготовлену сітку, яка відповідає кількості літер даного слова. Вигадайте для дитини нескладний кросворд, попросіть її саму скласти кросворд для вас, вигадати кілька слів, що починаються або закінчуються з якоїсь літери. Напишіть слово, в якому літери переплутані місцями, і попросіть розставити їх правильно і сказати, що за слово ви «зашифрували». Запропонуйте з літер одного довгого слова скласти якомога більше інших слів. Важливо, щоб ці завдання подавалися в ігровій формі.

Підберіть такі ігри, які примушували б дитину знаходити однозначно потрібні слова. Взагалі бажано, щоб, розмовляючи з дитиною-шульгою, ви припинили розуміти її з півслова. Вона має розповісти вам те, що бажає, детально. Ставте їй багато запитань, станьте вкрай «нетямущим».

Особливість, яка полягає в тому, що дитині важко швидко переключатися з одного процесу на інший, повинна враховуватися на уроці. Суть полягає в тому, щоб не порушувати внутрішню регуляцію діяльності учня шляхом спонукання до більш швидкого виконання роботи. По-перше, таким чином не можна домогтися прискорення роботи, оскільки «застрягання» є внутрішньо зумовленим. По-друге, за умови, що дитина усвідомлює недоліки своєї діяльності, акцентуація на них з учителем може викликати у неї різке зростання тривожності. У лівші, як правило, добре розвинене понятійне мислення, і якщо дитину не квапити, надати можливість «увійти» у задачу і самостійно її розв'язати, то вона впорається навіть із складними інтелектуальними задачами цілком успішно.

Інша «видатна» якість молодшого школяра-шульги полягає у несформованості просторових уявлень. Відповідно це негативно відбивається на засвоєнні читання, письма та рахунку, на вмінні пригадувати, інтерпретувати сюжетну картину, складати композицію, схеми, що включають багато елементів тощо.

Оскільки маніпуляція із зовнішнім простором будується спочатку від власного тіла, а вже потім перетворюється на абстрактні просторові уявлення, важливо допомогти дитині зафіксувати «точку відліку». З цією метою можна маркувати ліву руку дитини (вдягти на неї годинника або браслет) і потім співвідносити з лівою рукою (на ній годинник) навчальні завдання. Наприклад, «літера Я та цифра 9 - головкою повернуті до годинника, а літера В та цифра 6 - від нього відвернулися». Пізніше можна використовувати як орієнтири «лівий - правий» відношення «вікно - двері» у класній кімнаті. Орієнтирами «верх - низ» можуть слугувати «голова - ноги», «підлога - стеля».

Для формування просторових уявлень можуть бути використані різні прийоми, рекомендовані для досягнення цих цілей. Вони широко висвітлені в літературі. Зауважимо, що не слід намагатися абстрагувати зовнішній простір, просторові відношення предметів шляхом пояснення. Дитина має предмети помацати, відчути власним тілом, руками (зігнути літеру з дротика, намалювати схему руху потягів, усвідомлюючи ситуацію математичної задачі). Коли дитина збирає конструкції, працює із сюжетними малюнками, корисно допомогти їй скласти алгоритм діяльності.

Для лівші характерна тенденція до ігнорування тієї частини зовнішнього простору, яка знаходиться ліворуч. Скорегувати цю особливість допомагають ігри у бадмінтон, теніс, футбол, особливо у настільному варіанті. У процесі навчальної роботи слід систематично нагадувати дитині, що писати (читати, малювати, складати з малюнків сюжетний ряд) слід починати з лівого боку аркуша. Спершу корисно використовувати прийом «встановити пальчик руки з годинником на початок рядка (на початок лівої частини сторінки). Він показує, звідки слід починати писати (малювати, складати з малюнків сюжетний ряд)». Корисні завдання на виокремлення лівого, правого, нижнього, верхнього, центрального блоків сторінки з подальшим виконанням у кожному з них дій, указаних учителем.

У корекційній роботі з молодшими школярами-шульгами слід враховувати, що до цього віку дитина практично самостійно вже набула певного досвіду використання компенсаторних способів пізнання світу. У багатьох випадках ліворукі діти досягають потрібних результатів обхідним шляхом, знаходячи найдивовижніші зовнішні та внутрішні засоби (запам'ятовування просторового образу літер через зв'язок їх із знайомими предметами, розрізняння просторових відношень «вгору вниз» через асоціацію «сонце на небі - земля під ногами», визначення просторових співвідношень деталей предметів або власне предметів шляхом логічних висновків тощо).

Як уже було відзначено, молодші школярі-лівші мають розвинений довільний контроль над власною діяльністю, залучають різні зовнішні засоби задля опанування тими операціями, які в праворуких формуються незалежно від довільного зусилля. За висловом одного з дослідників людей з переважанням активності лівої руки, шульги, пізнаючи світ, «все пропускають крізь голову».

Напружене навантаження на нервову систему підвищує ризик емоційних зривів, схильність ліворуких дітей до неврозоподібних проявів. Цей факт повинен враховуватися в процесі психологічного та медичного супроводу навчання дітей цієї категорії.

7. Агресивна поведінка

Тема агресивної поведінки дітей на сьогодні є вельми актуальною. Для молодшого школяра з агресивною поведінкою характерні різкі негативні реакції на незначні зауваження й прояв агресивного напору за відсутності помітних причин і врахування ситуації. Розповідаючи про таку дитину, вчителі використовують своєрідний перелік порушень дисципліни: «під час уроку може «вибухнути» криком», «у гніві може скинути всі речі з парти», «ініціатор сварок і бійок, але в конфлікті, як правило, звинувачує інших», «не може залишатися спокійним тривалий час», «некерований» тощо.

Стандартні реакції дорослих у відповідь посилюють особливості агресивних проявів дітей і зовсім не сприяють подоланню проблеми. Ефективність корекцій-ноїроботи ґрунтується на розумінні, що подібні поведінкові особливості пов'язані з тим, що у внутрішньому світі дитини накопичується надто багато руйнівних емоцій унаслідок невдоволення базисної, фундаментальної потреби людини бути потрібною для іншої людини. Результату можна досягти за умов комплексного підходу до аналізу й корекції життєвої ситуації дитини. Це завжди важко для шкільного психолога, хоча б тому, що для продуктивної співучасті учителя й батьків нерідко доводиться мотивувати їх спеціально. Але якщо це вдається, тоді реально досягти успіху. Адже кожна дитина гостро переживає конфлікт, і щире доброзичливе ставлення дорослих до її емоційного світу спроможне викликати доволі швидкі зміни в картині поведінки.

Поради щодо встановлення довіри між вихованцем і вихователем.

 

 Уважно вислухайте дитину. Прагніть, щоб дитина зрозуміла: вона вам не байдужа і ви готові зрозуміти і прийняти її;  не перебивайте, не виказуйте свого страху, ставтеся серйозно, з повагою.

Запропонуйте свою підтримку та допомогу. Постарайтеся переконати, що даний стан проблеми тимчасовий. Виявіть співчуття, покажіть, що ви розумієте й поділяєте її почуття.

Поцікавтесь, що найбільше хвилює вихованця саме зараз.

Спілкуйтеся впевнено, це допоможе дитині повірити у власні сили. Головне правило роботи з дітьми – не нашкодити.

У спілкуванні використовуйте слова, що сприяють розвитку контакту:

 

розумію, звичайно, відчуваю, хочу допомогти.

Дайте зрозуміти вихованцю, що він необхідний іншим і унікальний як особистість. Кожна людина, незалежно від віку, прагне дати позитивну оцінку власній поведінці, потребує похвали. Недооцінка гірша, ніж переоцінка. Надихайте дитину на високу  самооцінку.

Якщо вас щось насторожило у поведінці дитини, звертайтеся за  консультацією, до спеціаліста.

 

 

 

НЕСЕКРЕТНІ МАТЕРІАЛИ

 

 Пам’ятка класному керівнику:

 

 ·         Бережіть слово, не повинно бути в школі марнослів’я та марно мислення;

 

·         Не вкладайте у вуста дітей слова, значення яких вони ще не розуміють;

 

·         Не допускайте, щоб високі, святі слова перетворилися на розмінну монету;

 

·         Треба вчити любити, а не навчати дітей говорити про любов;

 

·         Треба вчити говорити, але не менш важливо вчити мовчати;

 

·         Не змушуйте дитину давати обіцянку, до якої вона духовно не готова;

 

·         Застерігайте дитину від обіцянки, якої вона не стримає;

 

·         Хай кожне слово, промовлене у класі, дає плід, а не залишиться пустоцвітом.