Методичні поради вчителю з питань роботи із здібними дітьми

Зміст

1. Вступ

2.        Особливості навчання і виховання обдарованих дітей.

3.        Характерні риси обдарованих дітей.

3.      Анкета по визначенню здібностей учнів.

4. Як вчити обдарованих?

5.      Методика оцінювання інтелекту та критерії творчої
особистості.

6.      Підготовка до предметних олімпіад та
конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт МАН як
вагомий аспект розвитку здібностей учнів.

7. Відносини між обдарованими дітьми та батьками.

8. Положення про заохочення обдарованих дітей
Щасливського НВК.

Вступ

Серед багатьох проблем, які розв'язує сучасна школа, роботі з обдарованими дітьми належить визначальна роль. У ній в особливій формі відображається матеріальна і духовна культура людства.

Це питання вже давно стало предметом величезної, без будь-якого перебільшення, уваги всіх передових країн. Варто лише, скажімо, нагадати, яке масштабне полювання ведуть Сполучені Штати Америки на таланти, підшуковуючи їх по всьому світі. Тепер їх починають наслідувати Германія (запрошують до роботи кваліфікованих програмістів), інші країни Європи. Разом з тим, у тих же Сполучених Штатах існують десятки, якщо не сотні, спеціальних науково-практичних центрів та установ різного масштабу, які спеціально займаються питаннями обдарованості, творчості дослідженням розвитку інтелектуального потенціалу людини.

У нашій країні ця проблема теж ніколи не була поза увагою. Інша справа , чи завжди й у всьому ця увага була адекватною.

Обдарованості, й зокрема обдарованості дітей і підлітків, присвячено чимало наукових публікацій. Але, як і раніше, залишаються актуальними такі питання:

•         Навіщо виявляти обдарованість?

•         Як виявити обдарованість дитини?

•         У чому особливості обдарованих дітей, як з ними працювати?
Дехто вважає, що якщо дитина по справжньому обдарована,

то це і так видно? На жаль, ні. Встановлено, що лише деяка частина видатних людей походить з вундеркіндів, які рано звернули на себе увагу. Літературні біографічні джерела свідчать, що значна частина великих учених, філософів, письменників відчули в школі серйозні труднощі. Так, репутацію слабких учнів мали Чарльз Дарвін, Альберт Ейнштейн, Вальтер Скотт, Альберт Швейцар. А Томаса Едісона виключили зі школи через повну бездарність. Уїнстон Черчілль хронічно значився одним із останніх учнів у класі.

Але цим людям, можна сказати, пощастило - незважаючи на низьку академічну успішність, вони змогли одержати необхідну освіту й реалізувати свої творчі можливості. В умовах сучасного суспільства такий "хеппі енд" скоріше виняток з правила. Адже очевидно, що оточені нерозумінням родичів, однолітків і педагогів, маючи низькі оцінки з багатьох предметів, учні в більшості випадків не зможуть одержати необхідної освіти й замість реалізації свого покликання, змушені будуть заробляти собі на життя "чим доведеться".

Коли говорять, що "талант завжди проб'є собі дорогу", часто забувають, що мова йде про вже сформований талант, а не про потенційний, який розвивається.

Якщо для дитини не створити спеціальних умов, обдарованість її в більшості випадків втрачається.

Існує кілька визначень обдарованості й таланту, але найбільшу практичну цінність має визначення, запропоноване у 1972 році в офіційній доповіді Державного відділу освіти Конгресу США. Цим визначенням дотепер користуються американські фахівці й усе частіше застосовують вітчизняні психологи й педагоги.

Обдарованими й талановитими учнями є ті, котрих виявили професійно підготовлені фахівці як таких, що володіють потенціалом до високих досягнень завдяки видатним здібностям, що виходять за рамки звичайного шкільного навчання, для того, щоб мати змогу реалізувати їхні потенції й зробити внесок у розвиток суспільства. Діти, схильні до високих досягнень, можуть і не демонструвати їх відразу, але мати потенції до них у кожній із таких сфер ( у одній або в сполученні):

•         загальні інтелектуальні здібності;

•         конкретні академічні здібності;

•         творче або продуктивне мислення;

-  лідерські здібності;

•         художні й виконавські мистецтва;

•         психомоторні здібності.

У визначенні підкреслюється, що діти, схильні до високих

досягнень, можуть і не демонструвати їх відразу, а також те, що такі діти   вимагають диференційованих навчальних програм та допомоги.

Зрозуміло, що обдарованість це - специфічне поєднання здібностей високого рівня, а також інтересів, потреб, що дає можливість виконувати певну діяльність на якісно-високому рівні, відмінному від умовного "середнього рівня".

Кожен учитель повинен прагнути до виховання до дитини гнучкої, жвавої думки, -думки, що відбиває рух самого життя. А в умовах сучасності нам, як ніколи, потрібно сформувати дитину, яка буде жити й творити в новому тисячолітті. Суспільству сьогодні потрібна компетентна творча цілісна особистість, здатна брати активну участь в розвитку сучасного виробництва, економіки, науки, культури. Цілісною можна назвати таку особистість, у якій гармонійно поєднуються інтелект, багатий духовний світ, творчий підхід до життя та фізичне здоров'я. У дорослому житті це будуть впевнені в собі люди, • які можуть відстояти свою думку, вміють творити, боротися, досягати успіху. Джерела всіх цих якостей витікають з дитинства. Зростання питомої ваги інтелекту в різних сферах суспільного життя нагально ставить перед школою питання пошуку талановитих неординарних дітей. Тож невипадково педагогічний колектив нашої школи якраз і працює над проблемою: "Як виявити обдарованість? Шляхи реалізації розвитку обдарованих дітей".

Але, як відомо, успіх будь-якої справи залежить від наявності сприятливих умов, правильно накресленої програми дій колективу однодумців та точної реалізації цієї програми.

За роки діяльності колективом школи пройдений чималий шлях. Він не був простим і легким: ми експериментували, долали перешкоди, помилялися, раділи своїм успіхам, але ніколи не зупинялися на досягнутому.

Протягом всього часу існування школи йде постійний пошук, формування учительського та учнівського колективів. Відчувається, що в нашій діяльності необхідно змінювати підхід підготовки дитини до якісно нових умов життя.

Людина не народжується з готовими здібностями. Вродженими є лише задатки, своєрідні передумови формування здібностей.

Сучасна школа повинна дати учневі систему особистісних і розвиток розумових здібностей та якостей, які б допомогли йому знайти себе у житті. Багатовіковий досвід показує, що думаючу, творчу, духовну людину може виховати лише духовно багата, гуманна людина. Завдання нашої школи, створити такі передумови, які б давали можливість навчати дітей якісно і цікаво, забезпечували розвиток творчої особистості.

Ми погоджуємось з тим, що не кожна дитина нашої школи має можливість повноцінного розвитку. З різних причин: суспільних, економічних, генетичних. Проте кожному класі навчаються діти, які від природи наділені неабияким природним талантом. Проте не завжди ми здатні їх відшукати, відкрити. Навіть, якщо в початковій ланці вчителю вдалося розбудити неординарні здібності дитини, далі в середній, а тим більше у старшій ланці вони часто згасають, впираючись в безліч проблем нашого буття. Але трапляється і навпаки: дитина в середній ланці не може працювати на рівні нових вимог через недостатню підготовку в початковій ланці. Ми повинні зрозуміти: про розвиток здібностей дітей необхідно турбуватись якомога раніше.

Розвиток творчих здібностей необхідно розпочинати з ранніх років, використовуючи наявний нахил дитини до праці, художнього ремесла. Чим раніше ми це зробимо, тим більше шансів для розкриття талантів.

У дитячому віці людина більше здібна до творчості, ніж у зрілому. На дитину не впливають різного виду стереотипи. Вона вільна в своїх творчих проявах, творить тому, що їй подобається сам процес творіння.

У вільній (наприклад, ігровій) обстановці, досягаючи досить високого рівня оперування абстрактними символами, музичними звуками, математичними знаками, словами тощо, дитина насолоджується діяльністю, яка приносить їй радість відкриття. Іншими словами, для дітей, на відміну від дорослих, творчість є само метою.

Дитяча творчість у більшості випадків має неусвідомлений характер, вона найчастіше виникає спонтанно. Природа наділяє маленьку людину багатими можливостями розвитку. Але ці можливості, на думку психологів, не залишаються незмінними. Так, Б.П.Нікітін проводив дослідження з 1400 дітей від 3,5 до 17 років і встановив: чим раніше пробуджуються творчі здібності, тим вищого рівня розвитку вони досягають; чим пізніше - тим важче їх розвивати.

Позитивні результати у вирішенні даної проблеми можуть бути досягнуті лише тоді, коли буде створено умови для реалізації творчого потенціалу кожної дитини. Російські вчені розробили метод, який дає можливість визначити творчі здібності людини ще в ранньому віці. Вони провели дослідження й встановили, що творчі здібності людини залежать від розміру їх вух.

Отож, якщо в людини ліве вухо більше за праве, вона може досягти великих успіхів у точних науках. Якщо ж у неї збільшене праве вухо, перед вами - природжений гуманітарій. Різниця в розмірах вух може складати лише 2-3 міліметри. І все ж достатньо її знайти, аби визначити провідну півкулю головного мозку. Таку думку висловив один із авторів дослідження професор Казанського державного університету Альфред Мустафін.

Вчений доводить, що одночасно в дитині якісь здібності розвиваються, а якісь притлумлюються. Тому важливо приділити увагу її таланту вже в дитинстві. Важливо допомогти дитині пізнати себе, свої здібності, нахили, допомогти їй накреслити індивідуальну програму свого розвитку на більш чи менш віддалену перспективу з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей.

Для забезпечення сприятливих умов розвитку дітей різних вікових груп, починаючи з дошкільного віку, доцільно широко використовувати ранню й поетапну діагностику та своєчасно виявляти творчий потенціал особистості шляхом застосування різних видів тренінгів, які передбачають оволодіння дітьми такими методиками:

а)   психофізичного удосконалення (навчання дітей способам виживання в екологічно
несприятливих умовах, розвиток їхніх здібностей);

б)      удосконалення комунікативних можливостей дітей (створювали умови для
спілкування дітей);

в)   стимулювання творчого мислення в різних сферах діяльності методами, які
реалізують ідею колективної праці, співтворчості, засобами інтенсивного засвоєння знань
і способів діяльності.

Одним із найважливіших моментів у роботі з дітьми є забезпечення поетапного розвитку (дитсадок, школа, коледж, ВНЗ) з урахуванням індивідуальних і вікових особливостей, а також специфіки прояву творчого потенціалу в різних видах діяльності.

Психологу спільно з методичною комісією вчителів початкових класів необхідно провести спеціальні психолого-педагогічні дослідження дітей і дати відповідні науково-методичні обгрунтування. Звичайно, що при цьому необхідно врахувати той факт, що діти 7-12 років — постчорнобильські діти з послабленим станом здоров'я, з великим інформаційним перевантаженням.

Методи навчання обдарованих дітей мають відповідати:

своїм основним завданням — наданню допомоги обдарованим учням в отриманні

знань; -    рівню   інтелектуального   та   соціального   розвитку   дитини,   різним   вимогам   і

можливостям, виявляти основний та послідовний варіант розвитку здібностей дитини;

переходу від перцептивного рівня пізнання до вищих понятійних рівнів. Вчитель повинен:

1.             Бути доброзичливим і чуйним.

2.             Знайти психологічні особливості обдарованих дітей, розуміти їхні потреби та інтереси.

3.             Мати досвід роботи в закладах для дітей молодшого та дошкільного віку (зокрема й з
власними дітьми).

4.             Мати високий рівень інтелектуального розвитку.

5.             Мати широке коло інтересів і вмінь.

6.             Бути готовим до виконання найрізноманітніших обов'язків, пов'язаних із навчанням
обдарованих дітей.

7.             Володіти почуттям гумору (але бей нахилу до висміювання).

8.             Бути    самокритичним,    готовим    до    перегляду    своїх    поглядів    і    постійного
самовдосконалення.

9.      Мати творчий особистий світогляд.

10.      Мати добре здоров'я та життєздатність.

11.      Мати спеціальну та після вузівську підготовку до роботи з обдарованими дітьми й
бути готовим до подальшого оволодіння спеціальними знаннями.

Особливості навчання і виховання обдарованих дітей

Сьогодні психологи розрізняють три категорії здібних дітей:

I    - діти з ранній підйомом інтелекту;

II - діти з яскравими проявами здібностей до окремих видів діяльності предметів;

III - діти з потенційними ознаками обдарованості.

Дітям, яких зараховують до першої категорії, притаманний прискорений темп навчання. Вони рано починають читати і писати (в 3-4 роки). Потім захоплюються якоюсь однією галуззю знань і роблять неабиякі успіхи в ній. Можливо, що одне захоплення змінюється іншим, але непогамованим залишається бажання до розумового навантаження.

До другої категорії належать діти зі спеціальними здібностями. Вони, як правило, мають звичайний загальний рівень інтелекту, але особливий нахил до певного виду діяльності. У них надто рано проявляються музичні, художні та математичні здібності. А от літературні - досить пізно. Навіть у видатних письменників у більш-менш сформованому вигляді вони проявлялись у 17-18 років.

До третьої категорії належать діти, які не випереджають своїх однолітків за загальним розвитком, але вирізняються особливою своєрідністю розумової роботи, яка вказує на їхні неординарні здібності. Ця своєрідність полягає в особливій оригінальності і самостійності суджень, в неординарності точки зору з різних питань. Як правило, високих результатів такі діти досягають, якщо мають сприятливі умови розвитку.

Важливою умовою повної реалізації потенційних можливостей обдарованої дитини є розвиток її позитивної Я-концепції і індивідуальний підхід. Відомо, що обдаровані діти, які мають низьку самооцінку, часто не можуть реалізувати себе і навіть стають невстигаючими, тому учитель має їм допомагати.

Вивчаючи причини вразливості обдарованих дітей, називаємо такі її чинники: /. Потреба вдосконалення.

Ця внутрішня потреба виникає досить рано. Діти прагнуть досягти найвищого рівня в усьому, чим вони займаються. //. Відчуття невдоволення.

Діти дуже критично ставляться до власних досягнень, звідси — відчуття власної неадекватності та низька самооцінка.

///. Нереалістичні ціпи

Діти часто ставлять перед собою завищені цілі. Не маючи можливості досягти їх, вони починають переживати. Окрім того, потяг до найважчого і є тією силою, яка приводить до високих результатів.

IV. Надмірна чутливість.

Оскільки обдаровані діти більш чутливі до сенсорних стимулів і краще розуміють стосунки та зв'язки, то вони мають схильність до критичного ставлення не тільки до себе, але і до навколишніх. Обдарована дитина більш вразлива, тому вона часто сприймає різні слова або жести як прояв неприйняття себе.

V. Потреба в увазі дорослих.

Через свою природну цікавість та бажання пізнання обдаровані діти часто монополізують увагу вчителів, батьків та інших дорослих. Це викликає тертя у стосунках з іншими дітьми, яких дратує надмір уваги з боку старших.

VI. Нетерпимість.

Обдаровані діти часто з недостатньою терпимістю ставляться до дітей, що стоять нижче за них в інтелектуальному розвитку. Вони можуть відштовхнути від себе людей критикою, зауваженням, презирством, нетерпінням.

Почуття та емоції не розвиваються ізольовано самі по собі. Вони еволюціонують разом з особистим "я".

Характерні риси обдарованих дітей

Можна виділити наступні характерні особливості обдарованих дітей:

-          мають хорошу пам'ять, добре розвинуте абстрактне мислення;
як правило, дуже активні і завжди чимось зайняті;

-          ставлять високі вимоги до себе, боляче сприймають суспільну несправедливість, у них
гостро розвинуте почуття справедливості;

наполегливі в досягненні результату в сфері, яка їх цікавить; для них характерний творчий пошук;

-          хочуть вчитися і досягають у навчанні успіхів, що дає їм задоволення;

-          завдяки    численним    вмінням    (класифікувати,    категоризувати,    встановлювати
причинно-наслідкові зв'язки, планувати й прогнозувати, робити висновки) здатні
краще за інших займатися самостійною діяльністю, особливо в галузі літератури,
математики, проведенні дослідів, фенологічних спостережень;

-          вміють   фантазувати,   критично   оцінювати   навколишню   дійсність   і   прагнуть
проникнути до суті речей і явищ;

ставлять багато запитань і зацікавлені у позитивних відповідях на них;

урок для них дуже цікавий тоді, коли використовується дослідницький метод;

-          проявляють інтерес до читання, мають великий словниковий запас;

-          завдяки частому звертанню до засобів масової інформації, у більшості випадків,
вміють швидко виділяти найбільш значимі відомості, самостійно знайти важливі
джерела інформації;

порівняно  зі   своїми  ровесниками  краще  вміють  розкривати  взаємозв'язки  між явищами і сутністю, індуктивно і дедуктивно мислити, здійснювати логічні операції;

-     чимало з них ставлять перед собою завдання, виконання яких вимагає багато часу;

їм притаманне почуття гумору, вони мають добре здоров'я, життєрадісні, хоча зрідка зустрічаються із слабким здоров'ям;

-     у них перебільшене почуття страху, емоційна залежність, емоційна незбалансованість
порівняно з їхніми однолітками.

Важливою проблемою для педагогічних працівників є виявлення,

розпізнавання великих потенційних можливостей розвитку дитини в майбутньому. Це дозволило б дати кожному учневі поради, вказівки, які сприяли б розвитку його здібностей.

Про наявність творчої обдарованості роблять висновки на підставі результатів діяльності людини. Тому слід насамперед звертати увагу на інтелектуальні та творчі здібності. Творча обдарованість так само як і інтелектуальна, має свою структуру, в якій є компоненти - системоутворюючі, інтегруючі, головні та похідні.

У психологічній науці поширена точка зору, відповідно до якої творчі здібності ототожнюються із здібностями мислення.

Розвиток творчих здібностей необхідно розпочинати з ранній років, використовуючи наявний нахил дитини до праці. Чим раніше починається розвиток здібностей і талантів, тим більше шансів на їх розкриття. На жаль, популярна фраза "талант себе проявить" не відповідає дійсності. Спостереження показують, що в ранньому віці діти часто приховують свої здібності, якщо дорослі не оцінюють їх належним чином.

При проведенні практичних досліджень на виявлення обдарованості слід врахувати, виявлення обдарованих і талановитих дітей - це тривалий процес. Тому слід враховувати спостереження вчителів-предметників, батьків, класних керівників.... протягом усіх років навчання.

Обдарована дитина сама собі допоможе, якщо вчитель підтримає її творчість. Тому і вчитель має бути творчим, щоб навчальний процес був цікавим, різнобічним, результативним. Процес творчості в умовах відсутності критики, оцінки, .елементу обов'язку, стресових ситуацій.

У дитячому віці людина більше здібна до творчості, ніж у зрілому. На дитину не впливають різного виду стереотипи. Вона вільна в своїх творчих проявах, творить тому, що їй подобається сам процес творіння. У вільній (наприклад, ігровій) обстановці, досягаючи досить високого рівня оперування абстрактними символами, музичними звуками, математичними знаками, словами тощо, дитина насолоджується діяльністю, яка приносить їй радість відкриття. Іншими словами, для дітей, на відміну від дорослих, творчість є самометою. Дитяча творчість у більшості випадків має неусвідомлений характер, вона найчастіше виникає спонтанно. Природа наділяє маленьку людину багатими можливостями розвитку.

АНКЕТА

по визначенню здібностей учнів І. Інтелектуальні здібності

1.              Учень засвоює нові знання, швидко і легко все схоплює.

2.              Має почуття здорового глузду і використовує знання в практичних повсякденних
ситуаціях.

3.              Добре міркує, не плутається в думках. Добре вловлює зв'язок між подіями, між
причиною і наслідком.

4.              Швидко запам'ятовує прочитане або почуте, не витрачає багато часу на повторення
того, що потрібно запам'ятати.

5.              Знає багато про такі події, яких його однолітки не знають, не здогадуються.

6.              Має великий запас слів, легко користується новими словами, вільно висловлюється.

7.              Любить читати нові книги, які читають не однолітки, а діти, старші на рік чи два,
дорослі.

8.              Вирішує розумові задачі, що потребують розумових зусиль.

9.              Задає дуже багато запитань.

10.       Випереджає однолітків у навчанні на рік чи два.

11.       Оригінально мислить і пропонує нестандартні, неординарні відповіді, рішення.

12.       Дуже спостережливий, добре сприймає інформацію, швидко реагує на все нове.

II. Художні здібності

1.  У своїх малюнках зображує різноманітні типи предметів, ситуації, людей.

2.             Серйозно ставиться до творів мистецтва, замислюється і стає дуже серйозним, коли
чує нову музику, бачить гарну картину.

3.             Оригінальний у виборі сюжету, складає незвичайні композиції (з квітів, малюнків,
марок тощо).

4.      Завжди готовий використати будь-який матеріал для виготовлення іграшок, картин,
малюнків тощо.

5.             У вільний час багато малює, ліпить, створює композиції, що мають художнє значення
(наприклад, прикраси для дому).

6.             Використовує малюнок або ліплення, щоб висловити свої почуття і настрій.

7.             Цікавиться творами мистецтва, створеними іншими людьми. Може дати власну оцінку
й намагається відтворити те, що йому сподобалося.

8.             Любить працювати з пластиліном, глиною, клеєм для того, щоб відтворювати речі у
трьох вимірах.

Музичний талант

1.              Добре відчуває ритм і мелодію, завжди вслуховується в них.

2.              Добре співає.

3.              У грі на інструменті, у пісню чи танець вкладає багато енергії та почуттів.

4.              Любить музичні записи, прагне піти на концерт або туди, де можна послухати музику.

5.              Любить співати разом з іншими, щоб виходило злагоджено й добре.

6.              У співі або музиці виявляє власні почуття й стан.

7.              Створює оригінальні власні мелодії.

8.              Добре грає на якомусь інструменті.

Здібності до занять науковою працею

1.              Висловлює думки ясно й чітко.

2.              Читає книги, наукову літературу з випередженням своїх однолітків.

3.              Виявляє більші, ніж у звичайних дітей, здібності у разі зміни абстрактних понять і
встановленні узагальнень.

4.      Має хорошу моторну координацію, особливо між зоровим та слуховим сприйняттям
(добре фіксує те, що бачить, і чітко записує те, що чує).

5.              Після занять любить читати науково-популярні книги та журнали.

6.              Не впадає у відчай, коли його нові задуми та проекти не підтримують вчителі та
батьки.

7.              Намагається зрозуміти причини і сенс подій.

8.              Проводить багато часу над створенням проектів, конструюванням.

9.              Любить обговорювати наукові події, винаходи, часто задумується над цим.

Літературна обдарованість

1.              Може вільно побудувати розповідь, починаючи від зав'язки сюжету й закінчуючи
розв'язанням конфлікту.

2.              Придумує щось нове й незвичайне, коли розповідає про що-небудь знайомим.

3.              При розповіді виділяє головне, найхарактерніше.

4.              Розповідаючи про щось, вміє дотримуватися одного сюжету, не втрачає головної
думки.

5.              Любить писати оповідання та вірші.

6.              Своїх героїв в оповіданнях зображує майстерно, передає почуття, настрій, характер.

7.              Вибирає для своїх оповідань ті слова, які добре передають емоційні почуття.

Артистичний талант

1.             Легко входить у роль іншої людини, персонажа тощо.

2.             Цікавиться акторською грою.

3.             Виразно змінює тональність голосу, коли зображує героїв.

4.      Розуміє та вміє передати конфлікти і ситуації, може розіграти будь-яку драматичну
сцену.

5.             Передає почуття через міміку, жести, рухи.

6.             Прагне викликати емоційну реакцію в інших людей, коли про що-небудь із захватом
розповідає.

7.             Дуже легко драматизує, передає почуття, емоційні переживання.

Технічні здібності

1.             Добре вміє майструвати, займатися різними ремеслами.

2.             Користується механізмами, машинами.

3.             У світ його уподобань входить конструювання машин, приладів, моделей.

4.      Може читати нескладні креслення приладів і механізмів, використовувати старі деталі
для створення нових виробів, іграшок, приладів.

5.             Визначає причини несправності приладів.

6.             Любить робити креслення механізмів.

7.             Читає журнали та статті про створення нових машин, приладів, механізмів.

Здібності до спорту

1.              Енергійний, потребує якомога більше фізичних рухів, щоб бути щасливим.

2.              Любить брати участь у спортивних іграх і змаганнях.

3.              Постійно досягає успіхів у якому-небудь виді спортивної гри.

4.      Бігає швидше за інших.

5.              Сильно розвинена координація рухів.

6.              Любить ходити в походи, займатися на спортивних майданчиках.

7.              Вільний час проводить у рухливих іграх.

Примітка:

Графічне зображення рівня інтересів учня показуємо по осі ОХ і ОУ, попередньо оцінивши кожен із 8 напрямків за 5 балами. Якщо якась характеристика у дитини переважає, ставимо 5 балів. Якщо має вище середнього рівня - 4 бали. Оцінка 2 бали — найнижча. Підсумовуємо бали за 8 напрямками (тобто підсумовуємо бали за всіма характеристиками кожного з 8 напрямків розвитку здібностей). Загальну кількість набраних балів в одному напрямку (наприклад, інтелектуальна здібність) ділимо на кількість запитань у цій сфері. Отримане число відкладаємо на точці перетину оцінки в бали по осі X і того напрямку здібностей (від 1 до 8), який перевіряється.

Дана анкета має змогу показати на основі співставлення з інтересами однолітків особливості характеру спрямованості даної особистості.

Ми повинні доводити дітям, що кожна молода людина повинна знати, що не залежно від того, в якій школі вона навчається, багаті чи бідні в неї батьки, - майбутнє залежить від неї самої, від її знань, освіченості, вихованості, моральності.

Як вчити обдарованих?

Методи навчання обдарованих дітей мають відповідати:

своїм основним завданням — наданню допомоги обдарованим учням в отриманні знань;

-         рівню   інтелектуального   та   соціального   розвитку   дитини,   різним   вимогам   і
можливостям, виявляти основний та послідовний варіант розвитку здібностей дитини;

-         переходу від перцептивного рівня пізнання до вищих понятійних рівнів.

Творчі методи під час викладання націлені на:

-         визнання раніше не визнаних або не використаних можливостей;

-         повагу до бажання дітей самостійно працювати;

-         вміння стримуватися від втручання в процес творчої діяльності;

-         надання дитині свободи вибору;

-         індивідуалізацію навчальної програми залежно від особливостей учня;
створення умов для конкретного втілення творчої ідеї;

-         заохочення роботи над проектами, пропозиціями самих учнів;

-         уникання будь-якого тиску на дітей;

-         схвалення результатів діяльності дітей;

повагу потенційних можливостей учнів, які відстають;

-         надання авторитетної допомоги дітям, які висловлюють іншу думку;

-         організацію безпосереднього спілкування звичайних дітей із обдарованими;

-         вміння переконувати та пропагувати;

-         здібність до самоаналізу.

Методика оцінювання інтелекту та критерії творчої особистості

Як  по-сучасному  можна дати  визначення  інтелекту?  Звернімось  до  перших наукових поглядів на це явище.

Інтелект - риса спадкова: людина народжується розумною або ні.

Інтелект пов'язаний зі швидкістю сприймання чи реагування на зовнішні стимули.

1884    року   англійський   вчений   Френсіс   Гальтон   пропонував   серію   тестів
відвідувачам Лондонської виставки. Він був переконаний в тому, що представники
обдарованих сімей біологічно та інтелектуально вищі за інших людей, що жінки мають
нижчий інтелект. Гальтон дослідив 10 тисяч чоловік, провівши різні вимірювання (зріст,
об'єм голови) й випробування (зорове розпізнавання, силу м'язів). На його подив за цими
даними видатні діячі науки нічим не відрізнялися від пересічних людей. Більше того,
йому довелося констатувати, що в жінок багато показників були кращими, ніж у
чоловіків.

1885   року Дж. - Кеттел розробив близько десяти психологічних тестів, які він
назвав "ментальними". Цими тестами визначались швидкість рефлексів, час реакції, час
сприймання нових подразнень, "межа" болю в той час, коли на шкіру людини робився
натиск,  кількість  букв,  що  запам'ятовувалися під час  прослуховування  абощо.  За
допомогою цих тестів Кеттен визначив параметри реакцій на подразники різної сили.
З'ясувалося, наприклад, що середній час сприймання звуку складає 0,1 с, а середній час
реакції на цей звук - приблизно - 0,2 с. Деякі сучасні інтелектуальні ігри ("Брейн-ринг",
"Відгадай мелодію"...) використовують цей показник.

Вчені Біне і Сімон, які розробили перші тести на інтелект, розглядали його ширше. Інтелект, на їх думку, має та людина, яка правильно оцінює, розуміє, думає, яка завдяки своєму "здоровому глузду" та "ініціативності" може "пристосуватися до умов життя".

Цю точку зору поділяв і Векслер - вчений, який 1939 року створив першу шкалу інтелекту для дорослих. Він вважав, що "інтелект - це глобальна здатність розумно діяти, раціонально мислити і добре справлятися з життєвими обставинами", тобто "успішно мірятись силою з навколишнім світом".

Сьогодні більшість психологів погоджуються саме з цим визначенням інтелекту. Дивує лише те, що вчені за основний показник інтелекту беруть швидкість виконання певних завдань.

Перші тести, що оцінюють' інтелект, з'явились на початку XX ст., коли французький уряд доручив Біне й Сімону скласти шкалу інтелектуальних здібностей для школярів. Мета - виявити обдарованих і відсталих. Вимоги школи були такими ж, як і сьогодні - швидке виконання завдань, які вимагають мобілізації пам'яті, формування понять, вирішення проблем, що не завжди пов'язані з повсякденним досвідом дитини. Провідною проблемою вчителів стала повільна робота певної частини дітей, через який відставав увесь клас. Тому потрібні були критерії для того, аби "повільних" дітей направляти до молодших класів, а середні та меткі учні мали можливість просуватися з достатньою швидкістю.

Керуючись цим Біне створив власну шкалу, яку було опубліковано 1905 року. Він запропонував 10 наборів тестів по 6 завдань для кожної вікової групи для 3-12 років. Наприклад, чотирирічній дитині давали такі завдання інтелектуального тесту:

1.              Порівняти відрізки прямих різної довжини.

2.      Виявити відмінність у формі фігур.

3.              Порахувати 4 монети.

4.      Перемалювати квадрат.

5.              Показати розуміння запитань: "Що треба робити, коли хочеться спати? Коли холодно?
Коли хочеться їсти?"

6.      Повторити 4 цифри.

При виконанні цих тестів дитині певного хронологічного віку

пропонувалися набори завдань для дітей 3,4,... років до того часу, поки не з'ясувалося, що далі вони вже не в змозі за обмежений час (як у школі) виконати їх. Визначався розумовий вік дитини - за кожне виконане завдання зараховувалася 2 місяці. Ці тести давали змогу виявити, на скільки років (місяців) відстає дитина від однолітків чи випереджає їх.

Німецький психолог Штерн 1912 року запропонував математичну рівність, що дозволяла, незалежно від хронологічного віку дитини, "співвіднести" її з "нормальними" дітьми цього ж віку. На основі цих досліджень Векслер створив шкалу інтелекту для дорослих, а 1949 року - шкалу інтелекту для дітей. Основою оцінювання була кількість правильних відповідей зі всіх можливих.

У сучасних школах України використовують тести Айзенка Г.Ю. Вони повторюють принципи тестів Біне й Векслера. Зверніть увагу, творцем, як і інтелектуалом не народжуються.

Все залежить від того, які можливості надає оточення для реалізації того потенціалу, що є в нас. Можна погодитися із Фергюсоном, який стверджував, що 2творчі здібності не створюються, а вивільнюються". Будь-яка система виховання, створена суспільством, заснована на конформізмі. Це найдавніший шлях до забезпечення єдності всіх членів соціальної групи, але одночасно й найкращий спосіб притлумити розвиток творчого мислення.

Дуже важливо сьогодні виховувати в дітях небайдуже ставлення до предметних олімпіад. Не треба боятися експериментів, необхідно зруйнувати те, що не спрацьовує, не впливає ані на розум, ані на душу учня. Тому досить очікувати, нічого не робити. Зважаючи на потреби сьогодення, на всіх рівнях (країни, області, району, школи), треба відновити проведення олімпіад, перебудувати роботу в інтересах дітей, нашого майбутнього.

Підготовка до предметних олімпіад та

конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт МАН

як вагомий аспект розвитку здібностей учнів

Головною метою олімпіади є гармонійний розвиток особистості, створення умов для розкриття її індивідуальності.

Кожна олімпіада базується на таких основних принципах:

-          створення умов для розумового розвитку обдарованих дітей;

-          добровільна участь кожного школяра в олімпіадах;

-          оптимальне поєднання різних форм матеріального та морального забезпечення.

Учень має радіти й навіть пишатися своїм успіхом на олімпіаді, а невдачами занадто не перейматися, адже це призводить до розчарування у власних силах.

Отже, час змінити застарілі моделі проведення олімпіад, бо на це є суттєві причини.

По-перше, вчителі в школах навіть не уявляють, скільки, наприклад, серед 7-10 класів є математиків, істориків, фізиків абощо. Дуже часто один і той же учень школи, якщо він добре вчиться, "відбуває покарання за всіх" на предметних олімпіадах. Крім того, педколективи шкіл, і в нашій школі теж, ще не позбавилися авторитарності, надмірності в роботі з дітьми, яким відводиться роль виконавця ролі дорослих.

Отже, потрібно відмовитися від кількісних учасників олімпіад школи чи району. На районному (обласному) рівні не обов'язково мають бути представники, наприклад, філологи, з усіх шкіл (районів), їх має бути стільки, скільки в школі: один чи п'ять, а може й жодного. Потрібно врахувати не лише знання школяра з певного предмета, а й особисте бажання його брати участь у будь-якій предметній олімпіаді.

Учителеві потрібно чимало часу відводити для тренувань майбутніх учасників олімпіади, враховувати попередні результати діагностування школярів, щоб не було випадків неякісного відбору.

По-друге, необхідно наголосити на тому, що підбір варіантів завдань для олімпіад дуже часто є неякісним. Тому його потрібно урізноманітнювати (як за формою, так і за змістом) і не виходити за межі шкільної програми. Бажано, щоб усі завдання на олімпіаді були нестандартними, насиченими новітніми думками сучасної науки, щоб кожне з них було маленькою науковою роботою.

По-третє, мало приділяється уваги обговоренню організаційних питань, а також перевірці робіт школярів. Про величезний обсяг цієї роботи більшість учнів і гадки не мають, а втім, ми маємо завдячувати саме ентузіазмові цілої когорти педпрацівників та методистів, які перевіряють і переперевіряють роботи безліч разів, уважно вчитуються в роботи учнів, прагнуть знайти в них раціональне зерно.

По-четверте, дуже часто не враховується зовнішня диференціація, а саме: змістовність навчального процесу та вимоги до школярів відрізняються в закладах нового типу, спеціалізованих школах, школах з поглибленим вивченням предметів.

Методи навчання дітей них мають свою специфіку: учні вміють самостійно працювати з літературою під час вивчення нового матеріалу, можуть творчо виконувати завдання. І завдання для цих учнів мають бути підвищеної складності.

Необхідно впроваджувати нестандартні форми проведення олімпіад, де б кожна дитина відчула себе рівною серед рівних. Так наприклад, зважаючи на те, що не всі учні однаково люблять мову та літературу, олімпіаду з української мови та літератури можна провести за такою моделлю:

1.              "Знайомтесь, це я!" — концерт за вільною програмою учасників олімпіади.

2.      Міні-диктант з метою виявлення грамотності юних філологів.

3.              За   результатами   анкетування   розподіл   учасників   на   секції   лінгвістів,
літературознавців, журналістів.

4.              Робота секцій за двома турами олімпіадних завдань.

5.              Виставка газет "Ми на олімпіаді", виступи команд-переможців.
Дослідження підтверджують, що в практичній діяльності організаторів

олімпіад, які навчилися методу моделювання й застосуванню моделей у проведенні олімпіад, і відсутні випадки поверхневого аналізу стану справ, прийняття малоефективних рішень щодо їх проведення.

Для моделювання процесу олімпіад пропоную таку методику:

-     зробити діагностування: за допомогою анкетування, бесід виявити вміння з теорії та
практики школи (району) щодо проведення олімпіад;

проаналізувати дані, відкоригувати їх і пристосувати до умов своєї школи;

-     здійснити цілеспрямоване моделювання олімпіади.

Отже, система аналізу поглиблених шкільних олімпіад має здійснюватися через порівняльний аналіз. І чим більше уваги буде приділено моделюванню процесу предметних олімпіад, тим більше зростатиме творчість обдарованих дітей.

Підготовка науково-дослідницьких робіт учнів — членів та кандидатів у члени МАН України має на меті якісне оновлення змісту позашкільної освіти учнів, створення системи пошуку і підтримки обдарованої молоді для формування наукової еліти.

Проект — одна з форм письмового подання результатів індивідуальної роботи учня над обраною науковою темою. В основі роботи має лежати певна наукова ідея, а автор дослідження повинен відобразити в ній власну позицію дослідника.

Найчастіше проект готують за результатами роботи над літературними (науковими) джерелами з проблеми дослідження. У даному випадку він містить короткий виклад змісту одного чи кількох наукових джерел, основні фактичні відомості і висновки, перелік необхідних для подальшої роботи публікацій, а також висновки щодо практичного використання положень авторів. В основі написання проекту лежить розвиток в учнів пізнавальних навичок, уміння самостійно конструювати свої знання та орієнтуватися в інформаційному просторі, розвиток критичного мислення, формування навичок мислення високого рівня.

Науково-дослідницька робота орієнтована на самостійну діяльність учнів. Вона передбачає використання таких методів: визначення проблеми і завдань дослідження; визначення експериментальних, статистичних та гіпотетичних способів дослідження; збирання, систематизація та аналіз одержаних результатів; підведення підсумків.

Написання і подальший захист науково-дослідницьких робіт спрямовані на реалізацію внутрішніх потреб дітей і підлітків у професійному самовизначенні, задоволення їхніх запитів у розкритті здібностей та інтересів. Положення про етапи конкурсів-захистів, спосіб розгляду науково-дослідницьких робіт, базові наукові напрями та профілі, відповідальні структури і заохочення регламентуються відповідним наказом Мініс­тра освіти і науки України.

Відносини між. обдарованими дітьми та батьками

Коли мова йде про обдарованість або талант, то ми маємо справу начеб то з щасливим відхиленням від норми. Але всяке відхилення викликає у оточуючих різноманітні реакції, які відображаються на психічному стані і розвитку дитини. Узагальнення наукових даних по цій проблемі дозволяє виділити три "параметри", що характеризують обдарованих дітей:

І. Випереджувальний розвиток пізнавальної сфери, який проявляється в високій пізнавальній активності, що виявляється в допитливості, здатності переробляти великий об'єм інформації, здатність прослідкувати причинно-наслідкові зв'язки і робити відповідні висновки, тобто здатність до інтуїтивний стрибків, коли певні ланки причинно-наслідкового ланцюжка лишаються і рішення приходить як би само собою, відмінна пам'ять, що базується на ранньому мовному розвитку і добре розвинутій абстрактно-

теоретичній формі мислення, здатність класифікувати інформацію. Обдарованим дітям легше справлятися з пізнавальною невизначеністю, а інтелектуальні труднощі викликають здоровий азарт.

II.     Специфічними рисами особистості обдарованих дітей є:  високо розвинене
почуття справедливості; раннє формування системи цінностей; яскрава, жива уява -
звідси здатність зберігати завжди елемент гри в житті і на роботі; почуття гумору;
постійні спроби вирішити проблеми, які їм поки що "не по зубам".

III.  Фізичний розвиток обдарованих дітей. Згідно однієї точки зору, обдарована
дитина - це "книжковий черв'ячок;  інша крайність - така дитина і в  фізичному
відношенні здоровіша і красивіша; вважається, що обдаровані діти, як і талановиті
дорослі, наділені високою енергетичністю, що проявляється у надзвичайній активності.

Напевно, одна з головних можливих психологічних проблем обдарованих дітей полягає в тому, що в них бачать дітей нездатних, лінивих, навіть аномальних. Ранній і незвичайний розвиток дитини особливо часто не помічають батьки з низьким рівнем освіти або невисоким загальним рівнем культури. В сім'ях, де дитина одна або всі діти відрізняються особливими здатностями, також нерідко не помічають обдаровану дитину, оскільки її немає з ким порівняти.

Інший варіант - батьки не погоджуються з "прирахуванням" своїх дітей до обдарованих. Таке непогодження може бути явним або прихованим, безвідповідальним, але в будь-якому випадку воно визначається досить розповсюдженими батьківськими стереотипами: "розумник знайшовся".

Еріксон відзначав ще в 60-ті роки, що в сім'ях афро-американців матері прагнули обмежити інтелектуальний розвиток дітей, так як "вони все одно не можуть ніде пробитися". Тим самим вони намагалися захистити дітей від психотравмуючої ситуації. А от в спорті і музиці досягнення підтримувалися. Але коли батьки "закривають очі" на особливі здатності дітей, все одно вони продовжують впливати на відношення дитини з оточуючими, тоді дитині самостійно доводиться розбиратися в соціальних наслідках і складних ситуаціях. Вплив подібних соціальних установок і стереотипів батьків на становлення, а точніше негативізацію Я-концепції дитини, важко переоцінити. Почуття вини, прагнення бути "як всі" можуть затруднювати природний розвиток особистості. Поведінка перестає бути чесною, втрачається спонтанність.

Батьки можуть відчувати почуття вини із-за того, що, як їм здається, вони неповністю, або не так, як потрібно було б, виконують виконують свої обов'язки по відношенню до обдарованої дитини. Найчастіше це пов'язано з соціально-економічним статусом сім'ї - розвиток дітей, їх освіта коштують грошей, і не малих. В цьому випадку і діти можуть відчувати вину, відчуваючи, що батьки мусять заради них напружувати сили і можливості. Може бути, що це одна із причин того, що діти не проявляють або приховують свої здатності.

Буває, що батьки можуть бачити обдарованість там, де її немає. Особливо в випадках, коли самі батьки талановиті в якійсь галузі. Вони очікують від дитини того ж і бачать бажане. Батьки, що не реалізували свої здатності і бажання, нерідко намагаються реалізуватися через дітей і не можуть не бачити в дітях відповідних рис. Тягар батьківських сподівань - непосильний вантаж для дитини.

Відома фраза про те, що обдарована людина обдарована в усьому, - неточна. І найбільш неточна по відношенню до дітей. Непропорційність в розвитку — суттєва проблема обдарованих дітей. Яскраві нахили можуть проявлятися в якійсь сфері, наприклад, в математиці. Але в той же час розвиток мовної сфери може знаходитися нижче середньої вікової норми. Обдарованість може проявлятися у позашкільній діяльності, а в школі така дитина "середня".

Наступна проблема здається варіантом попередньої, і все ж вона самостійна. Розвиток інтелектуальної сфери може занадто випереджати моральний розвиток. Юнг пише про те, що "розвиток обдарованості виявляється невідповідним ступеню зрілості

особистості в цілому, і часто складається враження, що творча особистість виросла за рахунок гуманної... Обдарованість — зовсім не безумовна цінність, але вона нею стає лише в тому випадку, якщо інша частина особистості йде з нею в ногу настільки, що талант може бути застосований з користю".

Обдаровані діти проявляють надзвичайну наполегливість в прагненні досягти результату. Захопленість якимсь заняттям, яке піддається, може привести до завищених особистих стандартів і внутрішньому незадоволенню: бути в усьому бездоганним -неможливо. Оцінюючи власну роботу у відповідності з дорослими мірками, дитина відчуває тривогу і тяжкі, недитячі переживання. Хоча, з іншого боку, це може бути варіантом "мук творчості".

Всі ці переживання можуть бути ускладнені, якщо очікування дорослих надзвичайно великі. Можливо, що дитина буде сприймати себе як невдаху, тобто можливе формування заниженої самооцінки при завищеному рівні претензій і об'єктивно добрих результатах діяльності.

Оцінювальне відношення до дитини не корисне всім дітям, але для обдарованих дітей таке відношення являє собою небезпеку. "У мене ніколи нічого не виходить", "Я ні на що не здатен", - такі генералізації достатньо часто зустрічаються у об'єктивно цілком успішних дітей. Цінність будь-яких успіхів і досягнень витісняється, заперечується, так як така дитини начеб то бачить себе вимогливим батьківським оком і чує батьківський голос: "Ось Таня, сусідка, вже англійською розмовляє і танцює і... її вже по телевізору показують, а ти що ж у нас?" займатися чимось просто заради процесу, із задоволення дитина, а потім і дорослий, зорієнтований батьками "на кращий результат", не може і не хоче. І в результаті: а) талант може бути "заритим в землю"; б) розвивається невротичне прагнення завжди бути першим; в) зайві батьківські амбіції можуть супроводжуватися високим рівнем агресивності і ворожості дітей.

Робота з батьками зі сторони психолога або педагога повинна проводитися за такими напрямками:

-     виявляти, усвідомлювати, "проговорювати" з батьками конкретні небажані
моменти в поведінці дітей;

підводити батьків до розуміння причинно подібних проявів поведінки (точніше, стимулювання пошуків причин в особливостях власної батьківської поведінки);

-     ініціювати   роботу   самих   батьків   в   напрямку   усвідомлення   власних
цінностей, пріоритетів і того, що вони хотіли б передати дітям;

'   '*■"-    пояснювати батькам: орієнтуючи дітей на результат, порівнюючи їх з іншими і фіксуючи увагу на досягненнях;

-     звертати увагу батьків на необхідність підтримувати досягнення в тих
сферах особистісного розвитку, де діти не проявляють великих успіхів, і
таким чином стимулювати цей розвиток; оскільки деякі діти вважають, що
вони   в   усьому   повинні   бути   першими,   необхідно   поступово,   але
ненав'язливо, включати їх в заняття, де діти показали б не найкращі
результати.   Але   при  цьому   батьки   повинні  стимулювати   внутрішню
мотивацію і доводити, що ці заняття корисні. В будь-якому випадку є
вірогідність, що вони навчаться терпимості до оточуючих і зрозуміють, що
часом невдача - це нормально, невдача - це можливість переоцінки,
адаптації, набування нового досвіду.

І, крім того, включившись в заняття, в яких вони менш успішні, діти починають розуміти, що другі теж можуть бути талановиті, але в іншій сфері діяльності. Так відбувається розуміння різноманітності світу і багатогранності людських можливостей.

-     прагнути до того, щоб батьки і педагоги усвідомили, що особистість цілосна
і цінна в цій цілосності, що усвідомлення дитиною своєї унікальності, а

також унікальності іншої людини допоможе йому "перемагати так, щоб інші також вигравали". І, тим самим, позбавитися від невротичних тенденцій. Проблема суперництва між дітьми в сім'ї, наприклад ревнощі і заздрощі зі сторони менш обдарованих дітей. їх роздратованість і злість. Як бути?

-         батькам потрібно відноситися до таланту однієї дитини як до досягнення
всієї сім'ї, і, можливо, таке відношення буде передаватися іншим дітям (при
умові, що батьки гордяться успіхами і інших членів сім'ї, в чому б вони не
проявлялися);

-         необхідно демонструвати кожній дитині, що її люблять і цінять незалежно
від наявності здібностей, просто тому, що вони є;

-         цінити,   відзначати   в   дітях   терпіння,   доброту,   щедрість,   надійність,
відповідальність, почуття гумору та ін.;

-         пояснювати, що кожна людина освоює різні речі по-своєму і не завжди
швидко, і що якщо хтось має щасливу здатність швидко розбиратися в
чомусь або робити щось краще, ніж інші, то йому потрібно мати особливе
терпіння до інших. І, можливо, терпимість до заздрощів інших. Все це
важко   зрозуміти   дітям   відразу,   але   якщо   така   робота   проводиться
послідовно і поступово - результат, безперечно, буде.

Ряд проблем виникають із-за того, що батьківська турбота часто проявляється в надмірному заохочуванні уваги дитини до якоїсь однієї діяльності за рахунок іншої. Наприклад, батьки демонструють оточуючим вміння свого трирічного сина рахувати або читати, і всі в захваті, в той же час вміння дитини самостійно одягатися, прибирати за собою іграшки, допомагати або співчувати не викликає таких похвал. Дитина швидко починає розуміти, що в ньому (і взагалі в житті) особливо цінується батьками. І може розвиватися однобоко, засвоївши, що стати кращим - це єдиний спосіб заслужити максимум позитивної батьківської уваги. Гіпертрофована увага до якоїсь унікальної здатності дитини, безперечно впливає на її самосприйняття, на формування Я-концепції, образ Ідеального-Я.

Дитина, що демонструє незвичайні інтелектуальні здібності, виглядає в очах вчителів успішною і інших сферах життя. Так проявляється "ефект ореола". Спостерігаючи за дитиною в іншій ситуації, часто помічають, що потреба таких дітей в емоційному комфорті, визнанні, підтримці надзвичайно велика і нерідко не задовольняється. Дякуючи своїм здібностям, обдаровані діти випереджають інших і в тонкощах сприйняття подій, ситуацій. Усвідомлення своєї незвичайності породжує ранню і глибоку рефлексію. Це стимулює підвищену чуттєвість, а значить, вразливість.

Притаманний дітям віковий егоцентризм у обдарованих дітей приводить до ще більш негативних наслідків в системі міжособистісних відносин. Дитина впевнена, що її сприйняття явищ і подій ідентичне сприйняттю цих явищ і подій іншими людьми егоцентризм може привести до того, що дитина все відносить на свій рахунок, навіть якщо оточуючі і не мали наміру її образити. Тому і реакція може бути зовнішньо неадекватною. З іншого боку, егоцентризм не дозволяє дитині відчути біль іншого. Тому обдарована дитина може образити ровесника, перевершуючи його в чомусь. Розвинутий інтелект дає можливість виділити ровесника або навіть дорослого точним зауваженням.

Як працювати з егоцентризмом дітей?

Можна рекомендувати проведення рольових ігор, в яких при зміні ролей діти
можуть відчути на власному досвіді, як не встигнути здогадатися, бути в чомусь
неумілим.. досвід невдачі потрібно мати, щоб навчитися співчувати іншому.                            

Батькам   не   слід   робити   опору   лише    на   мовленнєву   комунікацію,    але   ' використовувати і інші канали сприйняття. Пізнавальна активність, що збуджується цікавістю обдарованих дітей, заставляє їх весь час шукати інтелектуальну стимуляцію, новизну. Тут можуть бути такі наслідки: