Як запобігти дитячій нервовості
Дошкільний вік як ніякий інший характеризується найсильнішою залежністю від дорослого, і проходження цього етапу становлення особистості значною мірою визначається тим, як складаються відносини дитини з дорослим. Самі дорослі не завжди розуміють, яким чином їх особистісні якості стають надбанням дітей, як своєрідно, відповідно до специфіки дитячого віку вони інтерпретуються, яке значення набувають для дитини. Усвідомлена або неусвідомлена батьківська та педагогічна авторитарність породжує у дошкільників дефіцит неординарності, почуття власної гідності, невпевненість в собі і багато інших якостей, ускладнює сприятливе становлення особистості.
Неврози - це ті захворювання, які зачіпають багато аспектів особистості дитини. У дошкільному віці найчастіше зустрічаються невростенія, невроз страху, істеричний невроз, невроз нав'язливих станів. Будь-який з перелічених неврозів має ряд своїх особливостей. Але головне, що їх об'єднує, - надмірне по силі або тривалості напруга нервової системи на тлі або після психічного потрясіння, на тлі або після гострих і хронічних психічних травм та конфліктів. А травматичною для дитини може бути будь-яка ситуація.
До тяжких переживань і виникнення нервозності у дітей призводить поява другої дитини в сім'ї. Старша дитина при цьому, як правило, починає переживати і вважати, що батьки розлюбили її, що вона їм більше не потрібна.
Таке трапляється зазвичай у тих випадках, коли батьки не підготовляють старшого до появи нового члена сім'ї, приковуючи всю свою увагу до маленької істоти. У старшого виникають ревнощі, а в деяких випадках навіть агресивність.
Однією з причин реакцій протесту є руйнування сім'ї або другий шлюб одного з батьків. Вітчим або мачуха, що прийшли в родину, не завжди можуть підібрати ключ до серця дитини і якщо помічають неприязнь, то, в свою чергу, платять дитині тим самим, віддаляючи її від себе. Вирішуючи питання про другий шлюб, завжди треба думати передусім про дитину. Потрібно вміло підготувати дитину до наступних змін у сім'ї, зуміти викликати в неї почуття симпатії до майбутнього члена родини і переконати її у важливості цієї зміни.
Частими причинами зміни поведінки дитини є чвари і незгода між батьками, діти це переживають дуже хворобливо, вони весь час перебувають у стані тривоги, занепокоєння, стають лякливими, плаксивими.
Особливо негативно позначаються на здоров'ї дитини і розвитку її особистості суперечки між батьками в питаннях виховання. Нерідко один з батьків, надміру суворий і вимогливий, прагне цілком підкорити дитину своїй волі, а другий (частіше мати або бабуся) старається оберігати дитину від надміру суворого ставлення, потураючи її забаганкам, догоджає їй купівлею нової іграшки, ласощами; у разі неслухняності дитини вона «вдається» до авторитету батька. У присутності матері або бабусі дитина неслухняна, користується її слабостями, добиваючись бажаного, грубить. А в присутності батька така дитина стає зовсім невпізнаною. Вона ніжна і ласкава з матір'ю, старанна і ввічлива з батьком. У такій сім'ї дитина змалечку вчиться поводитися нещиро, пристосовуючись до умов, що весь час змінюються. У неї виробляється не цільний характер, як хотілося б батькам, а погані звички. Крім того, такі умови викликають перенапруження нервової системи яке може призвести до виникнення нервового тику, нічного нетримання сечі, поганого сну.
До розвитку невротичних реакцій у дітей можуть бути причетні також хронічні захворювання (часті ангіни, хронічне запалення легенів, ревматизм, захворювання печінки і жовчного міхура), інфекційні захворювання, черепно-мозкові травми. Такі захворювання виснажують центральну нервову систему, у зв'язку з чим навіть і повсякденні життєві ситуації стають іноді для ослаблених дітей надзвичайно сильними подразниками, ведуть до виникнення неврозу.
Для дітей, на відміну від дорослих, характерним є перебіг неврозу з якимось одним провідним симптомом (страхи, нервовий тик, заїкання, істерія та ін.). Однак поряд із цим спостерігаються примхи, плаксивість, дратівливість, збудливість, підвищена втомлюваність, які є фоном невротичного розладу.
Звичайний каприз дитини — це перший серйозний прояв істеричного неврозу, точніше — його початок.
Як же слід чинити, щоб запобігти нервовості дитини, пригальмувати істеричну реакцію дитини, не дати їй перетворитися в подальшому на істеричний невроз?
Потрібно намагатися не створювати обстановку, що сприяє виникненню нервової реакції у дитини. Для цього необхідно, по можливості, виконувати спокійно висловлені дитиною прохання. Якщо задоволення її бажання неможливе, слід вислухати малюка і спокійно пояснити йому, чому зараз ви не можете зробити те, чого він просить. Наприклад: «Зараз у мене немає грошей. але незабаром тато отримає зарплату і я тобі куплю цю іграшку». І, звичайно, в подальшому дійсно потрібно її купити. Або: -«Зараз холодно, не можна йти босоніж, якщо завтра буде теплий день, то я дозволю тобі побігати без сандаликів». Дитина повинна знати: якщо вона просить про щось спокійно, то в більшості випадків вона отримає бажане («позитивне підкріплення»), а якщо капризує, то нічого не отримає («негативне підкріплення»). Така поведінка всіх без виключення членів родини обриває істеричну реакцію дитини і попереджує розвиток істеричного неврозу.
В обстановці постійної напруги ростуть діти в родинах, де їх повсякчас залякують. Це залякування може мати різноманітний характер, але воно завжди шкідливе для дитини.
В одних сім'ях дітей залякують бородатим дідом, який їх забере. В інших родинах, прагнучи прищепити правильні гігієнічні навички, дітей занадто лякають мікробами і глистами, які житимуть в дитині, якщо та не досить ретельно митиме руки перед їдою. Хоча ці вказівки в принципі правильні, але в помисливих дітей вони можуть викликати нав'язливі страхи та інші нервові прояви.
Є родини, де діти живуть в остраху, що з батьками щось трапиться, тому що часто чують їх побоювання за своє життя і здоров'я. А якщо батьки часто нервують, плачуть або зляться, то через несвідоме наслідування їм діти робляться неврастеніками. Приклад дорослих може мати більше виховне значення, ніж вказівки, роз'яснення, повчання, нагороди та покарання.
Дуже важливо власним прикладом навчити дітей вирішувати конфлікти, не травмуючи нервової системи ані собі, ані оточуючим. Діти надзвичайно легко й охоче вчаться спокою і вмінню не злитися і не плакати. Вони починають пишатися проявом своєї витримки.
Не потрібно, особливо при дітях, без крайньої потреби розповідати комусь про ті чи інші свої хворобливі відчуття: то серце коле, то голова паморочиться і таке інше. Діти легко переймають цю шкідливу звичку і починають самі жалітися на дійсні чи вигадані недомагання. Дитина жаліється на якесь болісне відчуття. Не треба проявляти до цього зайвої уваги чи, тим більше, переляку. Слід спокійно сказати: «Добре, покажу тебе лікарю, він дасть ліки, і все минеться».
Із психологічними методами зміцнення і загартовування організму для попередження нервовості необхідний і комплекс загально гігієнічних заходів, що створюють сприятливий фон для функціонування нервової системи. До них відносяться правильний режим дня, достатній сон, регулярне та повноцінне харчування, перебування на свіжому повітрі, водні процедури, рухливі ігри, заняття фізкультурними вправами тощо.