"О мово рідна, золота колиско!"
ЛІТЕРАТУРНО-МУЗИЧНА КОМПОЗИЦІЯ
«О МОВО РІДНА!
ЗОЛОТА КОЛИСКА»
(ПРИСВЯЧЕНА ДНЮ УКРАЇНСЬКОЇ ПИСЕМНОСТІ ТА МОВИ)
Підготувала:
вчитель української мови та літератури Новомихайлівського навчально-виховного комплексу Чернігівської районної ради Запорізької області
Самойленко Т.І.
Звучить пісня В.Малишева «Україна»
На лінійку виходять хлопчик і дівчинка. У руках запалені свічки. Читають «Молитву до мови» Катерини Матрич.
Дівчинка. Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, з любистку, м’яти, рясти, євшан – зілля, з роси, з Дніпровської води, від зорі і місяця народженої. Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному Олімпі волелюбстві, слави і гордого Духу.
Хлопчик. Мово! Велична молитва наша у своїй нероздільній трійці, що єси ти і Бог Любов, і Бог Віра, і Бог Надія! Мово, що стояла на чатах коло вівтаря нашого національного Храму й не пускала туди злого духа виродження, злого духа скверноти, ганьби. Тож висвячувала душі козацького народу спасенними молитвами і небесним вогнем очищення, святими водами Божого річища, щоб не зманів і не перевівся нарід той. І множимо край веселий, святоруський, люд, хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень і наповнювала душі Божим сяйвом золотисто – небесним, бо то кольори духовності й Божого знамення.
1 дівчинка. Рідна мово!
2 дівчинка. Мудра Берегине!
1 дівчинка. Пресвятая Богородице!
2 дівчинка. Судилася їй терниста доля.
1 дівчинка. Вона, як і Україна, дивиться в душу кожного з нас очима рідної мами, батьківським словом промовляє до нашого серця.
2 дівчинка. Слово рідної мови, увінчане терновим вінком страждання, не раз топтане і зневажене.
1 дівчинка. Заборонене і зганьблене.
2 дівчинка. Зраджене і забуте.
1 дівчинка. Щоразу воскресало, аби відродитися у терновому вінку страждання, краси і слави.
2 дівчинка. Терниста дорога стелилася нашій мові на шляху державності, котра лише набула законодавства конституційної сили…
1 дівчинка. 1989 рік – прийнято Закон «Рол мови в Україні».
2 дівчинка. 1936 рік – Верховною Радою України прийнято Конституцією України, в якій українській мові надано законодавчої конституційної сили.
1 дівчинка. 1998 рік – Указом Президента України 9 листопада проголошено Днем української писемності та мови.
(Другокласники розказують вірші про мову)
2 дівчинка. Наша мова
Мова наша, мова
Мова кольорова,
В ній гроза травнева
Тиша вечорова.
Мова наша, мова –
Літ минулих повість,
Вічно юна мудрість,
Сива наша совість,
Я без тебе, мово,
Без зерна полова.
Соняшник без сонця,
Без птахів діброва.
Як у вогонь у серці,
Я несу в майбутнє
Невгасиму мову,
Слово незабутнє.
3 дівчинка. Народе мій, дитино ясночола!
Живи й орудуй мовами всіма,
Бо кожна мова – твого духу школа,
Твоєї правди – золота сурма.
Вклякли перед зорею світовою,
Що пламеніє, наче сонця креси,
Та не молися мовою чужою,
Бо на колінах стоячи, умреш.
Хлопчик. Колискова, материнська, ніжна мово!
Мова сили й простоти, -
Гей, яка ж прекрасна Ти!
Дівчинка. Ти постаєш в ясній обнові,
Як пісня линеш, рідне слово,
Ти – наше диво калинове,
Кохання материнська мово!
Хлопчик. Несеш барвінь гарячу, яру
В небесну синь пташиним зграям
І, спивши там від сонця жару,
Зеленим дихаєш розмаєм.
Дівчинка. Плекаймо в серці кожне гроно,
Прозоре диво калинове.
Хай квітне, пламенить червоно
В сімї великій, вольній, новій.
Хлопчик. Синів і дочок багатьох народів
Я зустрічав, які перетинали
Гірські й морські кордони і, на подив,
Багато бачили, багато знали.
Хлопчик. Я їх питав із щирою душею:
- Яку ви любите найбільшу мову?
І всі відповідали: - Ту, що нею
Співала рідна мати колискову.
Дівчинка. Які чудесні барви у нашій рідній мові,
Які відтінки різні – від Сейму аж до Сен!
У Києві говорять інакше, ніж у Львові, -
І чорногуз, і бусол, лелека і боцян.
Хлопчик. Так, наче називаєш різновиди лелек ти,
А це – лиш різні назви, синонімічний ряд,
А є ще риси мови, що звуться діалекти:
Це – говори місцеві на дещо інший лад.
Дівчинка. На Київщині ( в літках) взуття зовуть обувка
А огірок звичайний в Чернігові – гурок,
А кошик на Поліссі ( в Іванові) – кошівка,
І назви, і вимова різняться, що не крок.
Автор. Раз якось на базарі професор із столиці
Заговорив із дідом, що ягоди привіз:
Професор. То значить, на Поліссі, вродили полуниці?
Я бачу, ви з-над Снові, із хутора Рогіз?
Автор. Дід витріщає очі:
Дід. – І як це може бути? То ви з Рогозу родом?
Мо, інженер? Поет?
- Та ні, я просто знаю, як де говорять люди:
Прислухаюсь до мови, - і в цьому весь секрет.
Хлопчик. Чи ти задумувавсь, відкіль оті
У нашій мові злитки золоті?
Як намистини – диво калинове –
Частини мови?
Дівчинка. Який співець, поет, який письменник
Уперше слово вигадав «іменник»?
Іменник! Він узяв собі на плечі
Велике діло – визначати речі. –
Ім’я, найменування і наймення:
Робота. Біль. І радість. І натхнення.
Хлопчик. Ну, а візьмімо назву дієслово,
Само підказує, що діє слово.
Ще й прикладу на нього не навів,
А вже до півдесятка дієслів.
Дівчинка. Прикметник дасть іменнику – предмету –
Якусь його ознаку чи прикмету.
Хлопчик. Числівник може визначить тобі
Число речей, порядок при лічбі.
Дівчинка.
А поспитай звичайного займенника,
За кого він у мові? За іменника.
Хлопчик. Хоч може цей наш скромний посередник
Замінювать числівник і іменник.
Дівчинка. Прислівний звик, незмінюваний в мові,
Ознаки різні виражають при слові.
Хлопчик. Сполучник каже: скромну роль я маю,
Але слова я в мові сполучаю.
Дівчинка. І частка мовить: слово я службове,
Але людині чесно я служу,
І, будьте певні, в інтересах мови
І так, і ні, де треба, я скажу!
Хлопчик. А вигук може пролунати, як дзвін,
У мові, мабуть, найщиріший він!
Ура! – гукаєш ти друзям неодмінно, -
Сьогодні з мови я дістав «відмінно».
Дівчинка. Частини мови! Назви, наче, й звичні, -
Полюбиш їх – красиві, поетичні!